Головна » 2015 » Листопад » 24 » ​ЖИТТЯ - В ІСТОРІЇ СЕЛА (№ 97 від 24 листопада 2015 року)
17:09
​ЖИТТЯ - В ІСТОРІЇ СЕЛА (№ 97 від 24 листопада 2015 року)

ЖИТТЯ - В ІСТОРІЇ СЕЛА

Не так багато залишилося в Перекопі жителів, які знають і пам’ятають ще довоєнне життя, на власні очі бачили, яким було наше село в 1920-1930-ті роки, як тоді жили люди, як трудилися на землі, якими були перші   колгоспи, школи, клуби. У числі цих  небагатьох - Варвара Луківна Хворост, яка нікуди з Перекопу не виїжджала, тут народилася, працювала, трьох дітей виростила з чоловіком, дочекалася онуків і правнуків і осінь свого життя зустріла.

Варвару Луківну можна було б назвати літописцем села, якби вона вела такі записи. Своєрідний  літопис вона зберігає в пам’яті, яка в неї й зараз чудова, й охоче розповідає про далеку минувщину. І наскільки цікаві ці розповіді, що слухаєш їх - наче  книгу читаєш, не просто про життя однієї людини, а цілого села. Розказує старенька про такі події, будівлі, знаряддя, які давно канули в історію, і хіба що старожили про них ще пам’ятають.
Завжди з особливим теплом згадує Варвара Луківна своїх учителів і Левендалівську школу, в якій вчилася - цегляну, простору і дуже красиву, чимось схожу на будівлю нинішнього нашого НВК. І дуже шкодує, що у війну німці, відступаючи в 1943 році, підірвали цю школу, як і левендалівську церкву.
Це були  лихі часи, коли в селі хазяйнували фашисти. Голод, страх, облави, постійна загроза вивезення на примусові роботи в Німеччину. Цього Варя найбільше боялася, переховувалася з подругами. Ледве дочекалися визволення. Відразу повернулася в колгосп, де почала працювати ще до війни, закінчивши семирічку.  Разом з перекіпськими жінками піднімала село з руїн і згарищ, трудилися за себе і чоловіків, які воювали на фронті. Вдома теж і свою, і чоловічу роботу робила - батько Варі рано помер, а дядько загинув на війні, з дорослих у сім’ї залишилися   тільки жінки...
 Скільки тієї роботи переробили руки Варвари Луківни, особливо в повоєнний час, коли техніки в селі майже не було. В польовій бригаді вручну буряки і полола, і вибирала, і чистила, і вантажила, в жнива на молотарці снопи молотила, на току зерно віяла, комори мазала. Та хіба про все розкажеш? На буряки, пригадує Варвара Луківна, полі­льниць пізніше вже возили машиною. Їй же ці кілька   кілометрів від села доводилося ходити пішки, бо брала із собою кіз на пашу.  А в обід замість відпочинку треба було збігати додому погодувати донечку-немовля.
Слухаєш Варвару Луківну і вражаєшся - скільки труднощів, випробувань випало на долю наших  жінок-трудівниць старшого покоління.  В колгоспі важко працювали від зорі до зорі, а опісля треба було і вдома  господарство попорати, хатню роботу переробити, про дітей потурбуватися. Де тільки сили брали... А вони в поле і з поля йшли з піснями і після всіх денних трудів ще й для рукоділля  час знаходили. Варвара Луківна теж  господиня завжди була чудова - готувала смачно, вишивала і шила майстерно, влітку півсела носило пошиті нею сукні й кофтинки.
Зараз, на схилі літ, здоров’я, звичайно,  вже підводить стареньку. Даються взнаки роки важкої праці і серйозні травми, яких колись зазнала в автомобільній аварії по дорозі на хлібоприймальне  підпри­ємство. Хоч і пересувається по господі з паличками, та без діла Варвара Луківна не сидить - допомагає на кухні і в господарстві доньці Галині, з якою живе. Радіє онукам і правнукам, які часто приїздять, і всім, хто приходить її провідати, завжди усміхнена і вся наче  світиться добротою.
Ось так, у тихому плині днів, буденних селянських клопотах Варвара Луківна зустріла нещодавно своє 90-річчя. Вітаємо її всією громадою і зичимо доброго здоров’я, бадьорості і затишку її оселі.

 

З. ПРИЧИНА, 
член активу ветеранської організації Перекопу.

Категорія: Ветеранська | Переглядів: 209 | Додав: salal | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: