Головна » 2016 » Січень » 9 » З КОГОРТИ ФРОНТОВИКІВ (№ 4 від 9 січня 2016 року)
17:01
З КОГОРТИ ФРОНТОВИКІВ (№ 4 від 9 січня 2016 року)

З КОГОРТИ ФРОНТОВИКІВ

Якби час мав зворотній відлік, і за бажанням можна було повернутися в минуле, то чимало  з нас, напевно, знову захотіло б опинитися в дитинстві чи юності. Та для тих, хто народився в двадцятих роках минулого століття, і дитячі літа, і молодість стали порою гірких випробувань. І все ж ці випробування багатьох із них  не лише загартували, а й навчили по-справжньому любити життя.
Ось і Олексію Агафоновичу Сухорукову випало в ранньому дитинстві пережити Голодомор, на порозі юності - всі жахи  фашистської окупації. Народився він у селі Всесвятському Луганської області 1926 року. Дивом пережив голод 1933-го. Пам’ятає, як багато людей померло тоді в їх селі. Сусідські хати всі спустіли, нікого не лишилося в живих.
Того ж страшного 33-го пішов до школи. Дітей тоді в класах можна було на пальцях  перелічити, всі виснажені до краю. З тієї біди село  вийшло не відразу. Злидні в кожній хаті жили - ні вдягти нічого,  ні піч протопити нічим. Не до  навчання було, тож закінчивши чотири класи,  пішов хлопчина  на заробітки, аби хоч трохи сім’ї допомогти.
А потім почалася війна, страшний період окупації. Німці в їх селі лютували. Ось і він одного разу  мало не потрапив під розстріл, а ще раз  ледь врятувався від відправлення в фашистське рабство. Потрапляв і в інші небезпечні  ситуації, та  доля оберігала його.
У 1943-му, після визволення, 17-річний   Олексій стає солдатом. У складі 3-го Українського фронту він визволяв Новоросійськ, Керч, Кишинів, потім - країни Східної Європи. Служив в артилерійському дивізіоні. Після  перемоги над фашистською Німеччиною брав участь у війні з Японією. А по завершенні Другої світової війни ще сім років проходив військову службу на Сахаліні - свій досвід і бойові навики передав молодим солдатам.
Демобілізувавшись 1952 року, повернувся  додому, на Донбас. У Луганську спершу будував  завод колінчатих валів, а потім все життя працював на ньому майстром-наладчиком. За працьовиту вдачу, принциповість О.А. Сухорукова поважали в колективі. Знали його і як хорошого сім’янина. В любові й злагоді прожили вони з дружиною більше тридцяти років, виростили гідними людьми двох синів. Старший, Віктор, полковник запасу, нині живе в Іркутську, працює директором студентського містечка політехнічного університету. Молодший син, Юрій, став педагогом, вже чимало літ очолює Старомерчицьку ЗОШ І-ІІІ ст.
Пишається Олексій Агафонович своїми синами. А ще він має трьох онуків і трьох правнуків, яких  дуже любить. У Старому Мерчику О.А. Сухоруков живе з 2001 року, переїхав сюди до молодшого сина. І дуже здивувався, коли дізнався, що давня назва Старого Мерчика, як і його рідного села - Всесвятське. Пригадав, як  давно-давно колись у випадковій розмові з ворожкою почув: «Останні роки свого життя мешкатимеш у Всесвятському»,
Олексій Агафонович - не лише учасник бойових дій, а й інвалід Великої Вітчизняної війни другої групи. Переніс важку операцію, все більше даються  взнаки літа. Та він все одно оптимістично дивиться на життя, завжди повторює: «Я - солдат, а отже повинен триматися, вірити і сподіватися на краще».
У перший день нового року ветеран відзначив своє 90-ліття. Наша ветеранська організація  приєднується до привітань рідних і щиро  зичить Олексію Агафоновичу здоров’я, бадьорості, добра і миру.

Л. КАМИШАН,
голова ветеранської організації Старого Мерчика.

Переглядів: 177 | Додав: salal | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: