Головна » 2016 » Травень » 6 » ВІД ДНІПРОВИХ КРУЧ ДО БАЛТІЙСЬКИХ ВОД (№38-39 від 7 травня 2016 року)
15:53
ВІД ДНІПРОВИХ КРУЧ ДО БАЛТІЙСЬКИХ ВОД (№38-39 від 7 травня 2016 року)

ВІД ДНІПРОВИХ КРУЧ
ДО БАЛТІЙСЬКИХ ВОД

Саме так довелося пройти  вогненні версти фронтових  доріг нашому односельцю, інваліду Великої Вітчизняної війни Петру Миколайовичу Книшу. Народився  він у жовтні 1926 року в сусідньому Богодухівському ра­йоні. Коли почалася Велика Вітчизняна, йому  не було  ще й п’ятнадцяти. Як і його  друзі-однолітки, дуже хотів потрапити  на фронт. Та підлітків в армію не брали. Тож, перш ніж стати солдатом, Петро Миколайович  пережив  усі злигодні окупації. Разом з іншими односельцями з надією чекав  визволителів. І коли у вересні 1943-го  село  було  звільнене від фашистів, юнак таки домігся  свого - хоч до сімнадцяти  йому не вистачало ще місяця, його призвали до лав Радянської Армії.
Потім було короткотермінове навчання азам військової  науки, і ось уже піхотинець Петро Книш - на фронті, на передовій. Солдатська біографія його розпочалася з битви за Дніпро. Назавжди залишився в пам’яті фронтовика такий епізод. Виконуючи бойове завдання, двадцять молодих солдатів-новобранців потрапили під шквальний вогонь противника. Обстріл тривав недовго. Та коли  закінчився, з неглибокої канави, яка стала прихистком бійцям, піднялося тільки двоє - він і ще один солдат...
А на ранок - знову жорстокий бій, в якому теж загинуло  чимало  піхотинців з молодого поповнення. Не обминула ворожа куля і Петра, він одержав важке поранення. Три місяці виходжували його лікарі. Вижив лише завдяки молодості та волі до життя. 
Вийшовши з госпіталю, відразу потрапив у саме пекло  боїв. Воювати довелося на території Фінляндії і в Прибалтиці. В одному з важких  боїв одержав поранення в голову і контузію. І знову фронтові медики рятували, повертали його до життя. А молодий  солдат мріяв тільки про одне - повернутися в стрій і обов’язково дійти  до Берліна.
У бойовий стрій Петро Книш повернувся. А ось дійти до фашистської цитаделі, залишити свій підпис на стіні рейхстагу йому не судилося.  День Перемоги він зустрів у Латвії. Пам’ятає, як ранком, вийшовши із землянки, спершу нічого  не міг зрозуміти - солдати й офіцери обнімалися, всюди звучали радісні вигуки, хтось стріляв у повітря, хтось плакав. І в усіх на устах було одне: «Перемога!»

(Закінчення.
Початок на 1 стор.).
Війну Петро Миколайо­вич завершив   у званні старшого сержанта. І було на той час фронтовику  вісімнадцять з половиною років... Як і інші його однополчани, чекав  демобілізації, думав про те, яку професію здобуде,  де працюватиме.  Та за наказом  міністра оборони багатьох фронтовиків було залишено для проходження подальшої служби. Ще п’ять  років ніс військову службу і Петро Книш - був старшиною роти, передавав свої знання і бойові навички молодому поповненню.
Додому він повернувся аж у листопаді 1950-го. Невдовзі зустрів гарну дівчину, одружився. На той час його брат жив у Кривому Розі, і молода сім’я вирішила поїхати  туди в надії швидше облаштувати своє життя. І дійсно, там можна було знайти  роботу з хорошим заробітком. Петро Миколайович влаштувався на шахту. Без відриву від виробництва одержав професію електрика.  Дев’ять років працював за цією спеціальністю, і платню отримував непогану, і в колективі його поважали за вмілі руки, доброзичливу, розважливу вдачу.
Ніби й добре все було, та тільки тягнуло додому, на  Слобожанщину. Отож 1959 року повернулася молода сім’я у рідні краї.  Оселилися в Старому Мерчику, де мешкала сестра Петра Миколайовича. Тут все йому припало до душі - і селище, і люди. На меблевій фабриці саме потрібен був електрик, туди він і влаштувався на роботу.
Майже три десятиліття віддав П.М. Книш цьому підприємству, ще й після виходу на  пенсію трудився сім років. За професіоналізм, відмінне виконання своїх обов’язків керівництво не раз відзначало його грамотами та подяками.
 Разом з дружиною виховали вони двох синів - Віктора і Володимира. З Віктором та його сім’єю і проживає він нині. Вже чимало літ, як померла дружина Петра   Миколайовича. Та дружна родина робить  все для того, аби  не відчував він самотності. Радують дідуся внуки і правнуки. До речі, завдяки одному з онуків 9 травня для Петра Миколайовича - подвійне свято: і День Перемоги, і день народження внука Віталія.
Дев’яностий рік йде нині ветерану. Підводить здоров’я, та він намагається триматися. Не надто  довіряє лікам, більше - засобам народної медицини та лікарським рослинам. П’є духмяні чаї з різноманітних  зборів трав і переконує себе, що все буде добре. Адже  солдат не повинен падати духом. Допомагає йому й підтримка рідних. Сил та бадьорості зичить Петру Миколайовичу і вся наша ветеранська громада, щиро вітаючи фронтовика з найбільшим для нього святом - Днем Перемоги. Днем, який він наближав, як міг.

Л. КАМИШАН,
голова ветеранської організації Старого  Мерчика.

 

Категорія: Ветеранська | Переглядів: 336 | Додав: salal | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: