Головна » 2015 » Травень » 12 » В БОЮ І ТРУДІ - НА ПЕРЕДОВІЙ (№39 від 12.05.2015 р.)
14:04
В БОЮ І ТРУДІ - НА ПЕРЕДОВІЙ (№39 від 12.05.2015 р.)

В БОЮ І ТРУДІ - НА ПЕРЕДОВІЙ

Події Великої Вітчизняної житель Старого Мерчика, а колись киянин Борис Денисович Вощенкін пам’ятає так, наче відбувалось все те зовсім недавно, і може розповісти з подробицями, які бачив особисто. Пам’ятає дві визначальні для визволення України  битви – за Київ і Корсунь-Шевченківську, учасником яких був, пам’ятає звільнений, ще в руїнах Харків, пам’ятає, як з цехів ще не відбудованого повністю  тракторного заводу виходили перші повоєнні машини. Відчуває ветеран, що й сам уже став частинкою історії, яку змінити неможливо.
Довоєнне дитинство Бориса Денисовича минуло в Києві на Подолі. Влітку 1941-го він перейшов на третій курс судноплавного технікуму. Вже бачив себе механіком, а то й капітаном пароплава на Дніпрі. Та перші бомби, що впали на Київ на світанку 22 червня, відразу обірвали і навчання, і юнацькі мрії, і мирне життя. Борисового батька, який до війни будував мости і займався викладацькою діяльністю, відразу призвали на фронт. Сам же він за віком не підлягав призову і на фронт потрапив тільки восени 1943 року, ще до визволення Києва.
Багатьох киян окупанти змушували працювати на примусових роботах. «Вибору не було, - пригадує ветеран. – Або тут виходиш на роботу, або тебе відправляють до Німеччини». Могло бути й гірше – розстріли в Бабиному Яру наводили жах на усе місто. Працював і Борис, і якось зазнав травмування, ледве руку не втратив. На роботу не вийшов, а це означало саботаж. І ніхто не став би з’ясовувати причину – розправилися  б негайно. Тож хлопець з великими труднощами дістався до родичів під Києвом, переховувався там, а коли одужав, вирушив назустріч Радянській Армії, що вже вела визвольні бої на Лівобережжі.
Йому пощастило – зустрів підрозділ моторизованої розвідки. Дізнавшись, що у Бориса є технічна освіта, хоч і неповна, й навички водіння, його зарахували у військову частину. Так він став бійцем 1461-го самохідного артполку І Українського фронту, в складі якого вже зовсім скоро визволяв своє рідне місто.
В одному з боїв біля Козельця, розповідає Борис Денисович, його підрозділ серед іншої німецької техніки захопив машину-всюдихід, яку доручили водити йому. Так він потрапив у бригаду з доставки снарядів танкістам. На власні очі бачив, як наводилися понтонні переправи через Десну і Дніпро, як переправлялися на правий берег і закріплювалися там наші танки й артилерія, якою тяжкою і кровопролитною була ця битва. 
Після переправи полк Б. Вощенкіна відразу вступив у бій, утримував шосе Київ-Житомир, перерізавши противнику шлях до відступу, брав участь у ліквідації ворожого угрупування в районі Трипілля, боях за Житомир. Увесь цей час Борис безперервно підвозив боєприпаси на передову. 
У визволеному Житомирі йому вручили першу бойову нагороду – орден Червоної Зірки. А за кілька місяців юного бійця чекало ще одне важке випробування – Корсунь-Шевченківська операція. Там в оточенні наших військ опинилися 10 гітлерівських дивізій. Протистояння було запеклим, з величезними втратами в техніці й живій силі з боку противника. Чималі вони були й у нас. І після переможного завершення битви ранньої весни 1944 року полк Б. Вощенкіна був направлений у тил на переформування. В Харкові мали одержати нову техніку. Та саме в цей час вийшов наказ про відкликання з армії через військкомати тих бійців рядового складу, які мали технічну освіту, для відбудови ХТЗ. Військова промисловість країни і фронт гостро потребували нової техніки. 
Так за новим призначенням Борис Вощенкін потрапив у бригаду з відновлення обладнання, яку очолював валківчанин Іван Таряник. Самі й завод з руїн піднімали, й продукцію випускали. Там же і День Перемоги зустріли. 9 травня, пригадує Борис Денисович, вранці відбувся загальнозаводський мітинг. Директор заводу і головний інженер повідомили про закінчення війни, привітали усіх з нашою Перемогою, відзначили активних учасників відбудови підприємства і тих заводчан, хто воював на фронтах. А представник облвійськкомату вручив нагороди колишнім фронтовикам. Відзначили й його - орденом Вітчизняної війни. 
Відтоді все життя Бориса Денисовича пов’язане з Харківським тракторним, де пройшов трудовий шлях від токаря до начальника дільниці з випуску кабін до Т-150. Був учасником розробки тракторів нового зразка в 1970-1980-х роках, виконував замовлення для метробуду. Має чимало трудових відзнак, серед яких орден «Знак пошани». А на заслуженому відпочинку оселився в Старому Мерчику, звідки родом його дружина. Хоч і по-домашньому, та не полишає своїх технічних уподобань, не можуть без діла його майстровиті руки. А ветеран разом з односельцями зустрів 70-й День Перемоги, який залишається для нього найдорожчим, найважливішим святом.


І. ЦІКАЛО.    

 

Переглядів: 175 | Додав: salal | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: