Головна » 2017 » Серпень » 19 » ТУТ РУКИ ПРАЦЮЮТЬ Й РАДІЄ ДУША (№ 66 від 19 серпня 2017 року)
17:00
ТУТ РУКИ ПРАЦЮЮТЬ Й РАДІЄ ДУША (№ 66 від 19 серпня 2017 року)

ТУТ РУКИ ПРАЦЮЮТЬ Й РАДІЄ ДУША

Саме так говорить про пасіку - маленький куточок свого  земного раю - Петро Пилипович Тугай. У звичних і таких любих серцю  турботах зустрічає  він тут усі свої  літні ранки, у неспішному ритмі проходить на пасіці кожен його  день. І не просто  проходить, а дарує душі ні з чим не зрівняні почуття миру і спокою, повноцінності буття. Він любить  бджолярство першою, найвірнішою любов’ю, якій не зраджує ось уже  більш як піввіку.
Було йому років шість-сім, коли почав допомагати  на пасіці дідусеві. Спершу виконував нескладну роботу, і дуже пишався, коли доводилося разом із дідусем знімати рій, що сів на гілку, або  з медогонкою  вправлятися.
Згодом, коли підріс, а на пасіці  став господарювати батько, допомагав йому. До речі, батько, як і дідусь, був знаним  у селі пасічником, недарма ж і після виходу на пенсію працював на колгоспній пасіці. Словом, було в кого навчитися бджолярським секретам Петру Пилиповичу. Отож у двадцять років він уже вирішив завести  свою пасіку.
Спершу це було  кілька вуликів, згодом господарство своє  трохи розширив. І хоч невдовзі він став жити  і працювати  в Харкові, та улюбленої справи не полишав. Щотижня приїздив додому на вихідні, утримував пасіку в зразковому порядку. Неблизький світ із Харкова до Сухої Балки, і дороги, і транспортне сполучення тут не з кращих. Але все це не ставало  йому на заваді, коли поспішав  до своїх маленьких трудівниць - бджілок.
А ось  уже майже двадцять  років, як  повернувся Петро  Пилипович разом із дружиною Лідією Яківною в рідне село. Ще встиг і шість  років завідуючим свинофермою в місцевому господарстві попрацювати. Зараз  уже на пенсії, тож ніщо  не відволікає від улюбленої  справи.
Нині бджолярство, розповідає Петро Пилипович, стало справою  не надто прибутковою. Є проблеми з реалізацією,  оскільки ціна на мед зросла. Раніше, пригадує пасічник, люди робили на зиму  солідні запаси цього  цілющого  продукту - на сім’ю купували по дві-три  трилітрових банки. Зараз  далеко не всі можуть собі це дозволити.
Та мед Петра Пилиповича  любителі цієї продукції   знають, закуповують його в пасічника фірми з Гадяча, Ізюма. Довкруг Сухої Балки з весни квітує біла акація, потім липа, а на зміну їм приходять гречка, соняшник, різнотрав’я. Автостради звідси далеко, промислового  виробництва  немає. Отож носять  бджілки екологічно  чистий продукт, і зберігає в собі  це бурштинове диво всі аромати слобожанського  літа.
Допомагає Петру Пилиповичу поратися біля бджіл син Віктор, який теж, як і батько колись, приїздить  із міста на вихідні. А літньої пори є у пасічника наймолодші помічники - троє внуків. Щоправда, посміхається Петро Пилипович, поміч поки що не дуже велика, але радує, що  тягне їх на пасіку, і бджіл не бояться - навіть  чотирирічна Маша.
Розповідь про знаного  сільського  пасічника буде неповною, якщо  не сказати про його дружину. Як чоловік бджільництвом, так Лідія Яківна захоплюється квітникарством. З весни до осені на їх  садибі чарує погляд дивовижний квітковий килим, справжньою окрасою якого  є іриси, від кольору ночі - до  всіх барв і відтінків веселки. Усього в її квітковій колекції - уявіть  тільки! - більше шестисот сортів цих квітів.
Ось такий медово-квітковий рай створило  у нас майже на околиці району, у маленькому  віддаленому селі Суха Балка, це немолоде вже подружжя. Хоча, власне, яке має значення, де живе людина? Головне - щоб  вона по-справжньому любила свій найрідніший на землі  куточок і прагнула зробити його найкращим.

 

В. ЄВТУШЕНКО.
Фото В. ТУГАЯ.

Переглядів: 56 | Додав: teacherofvlm | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: