Головна » 2015 » Грудень » 17 » ТЕПЛО ДУШІ І РУК НАТРУЖЕННИХ (№ 103 від 15 грудня 2015 року)
13:34
ТЕПЛО ДУШІ І РУК НАТРУЖЕННИХ (№ 103 від 15 грудня 2015 року)

ТЕПЛО ДУШІ І РУК НАТРУЖЕННИХ

Кажуть, у кожного століття є своє  середньовіччя. Для України такими безпросвітними в своїй  жорстокості були тридцяті роки. Голодомор, знищення селян-господарів як класу, репресії - все це назавжди залишилося чорною сторінкою в історії України. Ті, кому довелося, хай навіть у дитинстві пережити ті страшні події, нині вже дуже поважного віку.  Та дитяча пам’ять чіпка, багато чого з пережитого вона зберегла й до сьогодні.
Ось і Катерина Андріївна Ведмідь пам’ятає 1933-й, хоч було їй на той час лише   три роки. Залишилося в спогадах і те, що  бачила сама, і те, про що розповідала потім мати. Родина їх жила в Очеретовому, батьки спершу не пішли до колгоспу, господарювали на  клаптику землі одноосібно. Статків  особливих не мали, бо сім’я була велика, але якось зводили кінці з кінцями. Та потім прийшов страшний 1933-й. Голод косив людей від малого до старого. А активісти ніби й не бачили цього - відбирали в родин останнє, і вузлика квасолі не залишали. До одноосібників ставилися особливо жорстоко.
В їх сім’ї померли від голоду батько, дідусь і бабуся. Дивом вижили мати і троє  малих дітей - Катя та братик і сестричка. Цього дива не сталося б, якби не один  односелець, що ходив  з активістами. Зжалівся він над вдовою з дітьми, сказав своїм товаришам-активістам, що вже перевірив горище в цій оселі - там,  мовляв, нічого немає.  А там залишилося трохи полови, в якій де-не-де зустрічалося зерно. Цю суміш варили і їли. Бідували і після того, як село  пережило  33-й. Матір у колгосп не приймали - мовляв, хотіла самостійно господарювати, то й господарюй, а в колгоспі яка з тебе трудівниця буде з трьома дітьми... Та знову знайшлася добра людина, допомогла. Приїхав якось в Очеретове один з районних керівників. Побачив матір з голодними дітьми, заговорив. І як виявилося, згадує Катерина Андріївна, він усю громадянську війну пройшов разом  з їх батьком, вони дружили, не раз виручали один одного в бою.
Чоловік той допоміг тоді, як зміг. Прийняли матір у колгосп, і ставилося після цього керівництво господарства до їх сім’ї  непогано. Жити стало трохи легше, та невдовзі нова біда прийшла - почалася війна.  І знову - голод та ще й загроза, що старшу сестру заберуть на примусові роботи до Німеччини. Аби не потрапити туди, дівчина де тільки не переховувалася.
Таке ось дитинство випало на долю Каті. Коли село визволили, їй було десять років. Разом з іншими дітьми пішла до школи. Та бідність у сім’ї була така, що ні вдягти, ні взути нічого дівчинка не мала. Отож сяк-так закінчила три класи, та й пішла працювати в сусіднє село Лозоватку  Чутівського району, у відділок радгоспу. Хоч і неблизько було  туди ходити, та в радгоспі зарплату платили, а в колгоспі тоді хіба що  в кінці року на трудодні трохи збіжжя  давали.
Трудитися довелося на різних роботах. Дуже нелегко бувало часом, але ж як раділа, коли приносила додому заробіток, бачила, що її допомога - то неабияка підтримка для родини.
Добру, лагідну дівчину   полюбили в колективі. Згодом зустріла вона  тут і свою долю - роботящого хлопця Пилипа. Покохали  один одного, створили сім’ю. Оселилися в селі Завгородньому Сидорен­ківської  сільської ради. На той час там  був  колгосп, вистачало роботи і на фермі, і в полі. Молоде подружжя швидко стало тут своїм. Безвідмовних у роботі, завжди готових допомогти всім, хто потребує, Катерину і Пилипа щиро  поважали односельці. Такими ж привітними, доброзичливими  виховало подружжя і двох синів.
Працювала Катерина Андріївна з весни й до осені на ланці, а зимової пори доглядала  на  фермі  худобу. Фермське господарство в селі в ті роки було великим, механізації ніякої, все - на жіночих руках трималося. Та  вона і на роботі встигала, і вдома в неї  лад був, чоловік та сини завжди відчували її турботу. За трудові  здобутки Катерина Андріївна має чимало  відзнак. 
Ось так у  праці повсякденній, у піклуванні про рідних  і йшли літа. Виросли  сини, стали шанованими в селі людьми. Нині  вона давно на пенсії. І хоч здоров’я нерідко  підводить, та без діла сидіти не може, потихеньку порається по господарству. Допомагають діти, радують своєю турботою внуки і правнуки. Нещодавно всі вони  тепло вітали Катерину Андріївну з 85-річним ювілеєм. До цих привітань  приєднується і ветеранська організація села, щиро  зичить ювілярці міцного здоров’я, життєвих  сил, миру і добра.

В. ШАТРАВКА,
голова ветеранської організації Сидоренкового.

Категорія: Ветеранська | Переглядів: 250 | Додав: salal | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: