Головна » 2015 » Серпень » 15 » СВІТИЛО ВІТЧИЗНЯНОЇ НАУКИ (№ 66 від 15 серпня 2015 року)
17:00
СВІТИЛО ВІТЧИЗНЯНОЇ НАУКИ (№ 66 від 15 серпня 2015 року)

СВІТИЛО ВІТЧИЗНЯНОЇ НАУКИ

    Цими днями минає друга річниця, відколи відійшов у вічність видатний український фізик-експериментатор, академік Національної академії наук України, почесний громадянин Валок Вадим Григорович Манжелій, який 65 років тому закінчив Валківську середню школу. Аби пам’ять про талановитого земляка, наукові досягнення якого прославили наше місто у всьому світі, жила і серед наступних поколінь, краєзнавчий музей ініціює перейменування на його честь вулиці Лаптєвих у Валках. Саме тут, біля супермаркету «Норма», знаходиться будинок №23 колишнього шкільного гуртожитку, в якому майбутній академік проживав зі своєю мамою - заслуженою вчителькою УРСР Поліною Яківною Горовіц.

    На початку літа у Харківському національному університеті імені В.Н.Каразіна відбулася презентація книги «Академик В.Г. Манжелий в воспоминаниях», в якій зібрані спогади про вченого його колег, друзів, учнів та рідних. Цікавий біографічний матеріал доповнений численними фотографіями з життя Вадима Григоровича.
    Особливо цінними є інтерв’ю із самим академіком. Автор одного з них - нині покійний письменник-земляк Віктор Гаман. Серед різних тем, порушених ним, - валківське дитинство Вадима Григоровича. «В «чистому вигляді» прожив у Валках п’ять років,- розповідав учений. - Однак потім я ще п’ять років навчався у Харкові, але кожної неділі їздив до Валок - поїздом, через Ков’яги. Спогади у мене лишилися тільки добрі. Валківська середня школа була дуже добра. У нас був тільки один десятий клас, а скільки вийшло відомих людей!».
    А ось спогади з останнього інтерв’ю, зробленого журналістом Л.В. Сєвєріною у 2013 році: «По ряду причин в валковской школе был в те годы прекрасный преподавательский состав и царила доброжелательная атмосфера. Блестящим учителем физики и математики был Борис Николаевич Киценко (сын его тоже физик). Он умел увлечь своим предметом. Я только недавно выяснил, почему такой незаурядный человек, Б.Н.Киценко, оказался преподавателем сельской школы - у него были какие-то нелады с государственной властью. Его запроторили в маленькую сельскую школу, мы от этого только выиграли. Его влияние было чрезвычайно большим». 
    Теплими спогадами про свого однокласника поділився Іван Павлович Полтавський, випускник Валківської середньої школи, а нині доцент Української державної академії залізничного транспорту: «Вадим Манжелий был самым таланливым учеником нашего класса. Нас поражала его способность первым решать любые задачи по физике и математике. Вадим был прекрасным товарищем, скромным, отзывчивым, всем успевал помочь в учебе.»
    Після закінчення школи із золотою медаллю всебічно розвиненому юнаку, наділеному багатьма талантами, було важко визначитися з вибором майбутньої професії. Врешті він зупинився на фізматі Харківського університету, який закінчив у 1955 році з відзнакою та став працювати там асистентом на кафедрі експериментальної фізики. А через п’ять років Вадим Григорович був уже науковим співробітником Фізико-технічного інституту низьких температур, куди його запросив засновник та директор інституту професор Борис Вєркін.
    Протягом 45 років наш земляк очолював один із відділів установи. За цей час став лауреатом Державних премій УРСР, СРСР та премії ім. Б.І. Вєркіна НАН України. Крім того, Вадим Манжелій був удостоєний звання Заслуженого діяча науки і техніки України та звання почесного професора Інституту низьких температур і структурних досліджень Польської академії наук. Відійшовши від виконання адміністративних обов’язків у 2007 році, Вадим Григорович передав свої повноваження теж валківчанину - В’ячеславу Олександровичу Константинову. У книзі спогадів опублікована його стаття «Несколько слов о моем знаменитом земляке». Початок розповіді в котрий раз приводить читача до Валківської середньої школи: «Я хорошо знал его маму Полину Яковлевну Горовиц. Хотя она не преподавала в нашем    классе    химию    и    биологию,    но    иногда    подменяла    других преподавателей, я помню ее уроки. Впоследствии оказалось, что у нас с Вадимом Григорьевичем был общий учитель физики Борис Николаевич Киценко: он был прекрасный педагог и многим своим ученикам привил любовь к этой науке.»
    Роботі у Фізико-технічному інституті низьких температур Константинов завдячує Поліні Яківні та її сину, який на той час був заступником директора ФТІНТу. «Вадим Григорьевич, - відзначає він, - был очень внимателен к людям, тем более, к тем, кого он рекомендовал. Я не сомневаюсь, что все это время он по-землячески следил за моей карьерой и неожиданно осенью 1979 года предложил перейти в его отдел.»
    Свого часу наше місто познайомило Вадима Манжелія із його майбутнім колегою Михайлом Івановичем Багацьким, спогади якого теж вміщені у книзі: «55 лет разделяют нашу первую встречу с Вадимом Григорьевичем Манжелием, которая состоялась в г. Валки зимой 1959 г. Я с группой однокурсников проходил педпрактику в средней школе, завучем которой была мама Вадима Григорьевича Полина Яковлевна. На большой перемене я обменивался с однокурсниками впечатлениями о прошедшем уроке. К нам подошел среднего роста, худощавый, спортивного сложения молодой человек. На лице его играла легкая улыбка, добрые, умные глаза искрились юмором. Извинившись за прерванную беседу, он спросил: «Не видели ли вы Полину Яковлевну?» Я не знал тогда, что моя научная работа будет проходить под руководством этого человека. На следующий год он был руководителем моей курсовой работы.»
    Під керівництвом Вадима Манжелія були захищені десятки кандидатських дисертацій. Багато його учнів стали докторами наук. Випускники створеної академіком наукової школи низькотемпературних теплових властивостей молекулярних кристалів працюють у харківських вузах, а також Західній Україні, Польщі, Швеції, Австралії, Бразилії, Китаї.
    Наступна зустріч М.І. Багацького та В.Г. Манжелія відбулася у ФТІНТі. Перший, новоспечений випускник університету, був направлений сюди на роботу, а другий - вже завідував лабораторією теплових властивостей твердих тіл. М. Багацький завжди захоплювався ерудицією, глибокими знаннями та працелюбністю свого колеги. «К нему можно было обратиться с любым вопросом в рабочее и нерабочее время, - пригадував він. - А во время круглосуточных   измерений   он   заходил   к   нам   утром   и   вечером,   чтобы посмотреть и обсудить новые результаты и, если есть необходимость, внести изменения в эксперимент. Вадим Григорьевич жил экспериментом вместе с нами». 
    Одним із напрямків багатогранної діяльності нашого земляка була робота над виданням міжнародного журналу «Физика низких температур» - надзвичайно популярного в даній галузі науки, який читають у США, Європі та Азії. У спогадах близького знайомого Вадима Манжелія Вадима Михайловича Локтєва, киянина, академіка НАН України, читаємо: «Украинские, да и зарубежные физики навсегда сохранят искреннюю признательность Вадиму Григорьевичу за «Физику низких температур». Да, за почти 40-летнюю историю этого журнала он не был ни его основателем, как гласит официальная документация, ни главным редактором. Но все, кто хоть мало-мальски причастен к этому журналу, прекрасно знают, кто вкладывал в него не только свои силы, но и душу, кто продвигал его в сознание физической общественности и вывел в число лучших отечественных журналов, а по физике - сделал, безусловно, лучшим.» Академік Локтєв захоплювався своїм харківським другом. «Яркая, многогранная личность Вадима Григорьевича, - відзначав він, - была такова, что даже единожды встретившись с ним, забыть его было невозможно.»
    Своїми сокровенними, неформальними спогадами про Вадима Манжелія поділилася його донька Олена: «Мой отец был очень основательным человеком, настоящей опорой семьи... Все мое детство и взрослую жизнь в доме бывали папины сотрудники. Папа часто диктовал тексты статей, обсуждал с ними результаты. Вообще, своим сотрудникам папа старался помогать. В трудные времена и во время его болезни они отвечали тем же. За годы жизни у папы появилось много друзей, коллег и учеников. Папа был очень общительным и обаятельным, любил природу и животных. Любил пешие прогулки. В последние 25 лет у нас в доме жили коты. Больше всех коты любили папу. Я даже немножко обижалась: я их кормлю, лечу, забочусь о них, а любят они его. На это папа смеялся и говорил: «Сердцу не прикажешь.»
      У книзі наводяться також спогади директора нашого краєзнавчого музею Тамари Вікторівни Поліщук про візит Вадима Григоровича на свою малу батьківщину чотири роки тому: «Для Вадима Григоровича Манжелія відвідини Валок були ніби поверненням у шкільну юність, яку він ототожнював з нашим містом.»
     Спогади про Вадима Манжелія, представлені у щойно виданій книзі, яскраво розкривають образ ерудованого вченого, неординарної людини, яку і до сьогодні вважають незамінною. Тож нехай ім’я академіка у назві валківської вулиці стане гідним вшануванням його пам’яті та нагадуванням про неоціненний внесок вченого у розвиток вітчизняної науки.


Т. ЛАБАЗОВА,
науковий співробітник Валківського краєзнавчого музею.

 

Категорія: Наші земляки | Переглядів: 299 | Додав: salal | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: