Головна » 2015 » Листопад » 24 » РУКИ, ЩО ПРОПАХЛИ ДОЩЕМ І БЕНЗИНОМ (№ 97 від 24 листопада 2015 року)
17:04
РУКИ, ЩО ПРОПАХЛИ ДОЩЕМ І БЕНЗИНОМ (№ 97 від 24 листопада 2015 року)

РУКИ, ЩО ПРОПАХЛИ ДОЩЕМ І БЕНЗИНОМ

Цікава професія у водіїв. Постійно в дорозі, нові зустрічі, нові враження, нові місця. А якщо випадають далекі рейси, то є можливість і світ побачити. Але й дуже відповідальна ця робота, адже на водієві - безпека пасажирів і вантажів, які перевозить. Дорога ж потребує постійної уваги, зібраності, не допускає недбальства. Саме таким  сумлінним водієм, справжнім професіоналом цієї справи, дисциплінованим і на районних шляхах, і на автомагістралях з інтенсивним рухом завжди залишався Василь Іванович Ковша з Ков’яг.
Перші навички водіння здобував він ще в дитинстві, в 1930-х роках. Тільки, звичайно, не за кермом автомашини, а на гужовому транспорті. Батько Василька, учасник першої  світової війни, один з перших у Ков’ягах колгоспників, помер голодного 1933-го. І в сім’ї, де  виховувалося п’ятеро дітей, вся чоловіча робота була   переважно  на Василькові, бо його брат-близнюк Григорій мав слабке здоров’я. З 11 років  хлопчина влітку ходив з матір’ю  на роботу в колгосп. Зазвичай возив на возі, запряженому кіньми, жінок на польові роботи, підвозив туди воду. На косовиці стягував  волокушею сіно й солому в скирти. Закінчивши семирічку, працював на млині в три зміни, як дорослий, хоч і мав тільки 15 років.
А потім почалася війна, принесла безліч горя і втрат. Жодної сім’ї в Ков’я­гах не обминула, так само й родину Ковшів - навесні 1942 року Василя в числі інших односельців вивезли на примусові роботи до Німеччини. Працювати хлопцеві довелося на авіазаводі «Фольксваген», де зазнав усіх  поневірянь фашистської неволі. Тільки в 1945 році  невільників звільнили союзницькі війська. Василя відразу призвали на військову службу, яку  він  проходив у Вітебську. Після демобілізації закінчив республіканську  школу водіїв і додому в Ков’яги повернувся вже з професією.
Першим місцем роботи Василя Івановича тут став підрозділ підприємства «Союззаготтранс» у Валках, що надавало транспортні  послуги колгоспам і хлібоприймальним підприємствам. Задіяний він був переважно на перевезенні сільгоспвантажів, зокрема буряків і зерна, по всій Харківській області. Вирушав з тими ж вантажами й у дальні відрядження - Полтавську, Запорізьку, Тернопільську області. 
Свою шоферську дія­льність у сфері сільгоспзаготівель Василь Іванович згодом  продовжував у Ков’язькій міжрайбазі сільськогосподарського  забезпечення. В її підпорядкуванні були великі складські приміщення з погребами, проводилися значні заготівлі й реалізація плодоовочевої продукції. Відповідно й обсяги вантажних  перевезень були чималі. Солідний автопробіг мав Василь Іванович і за роки роботи в колгоспі імені Леніна, бо й тут не тільки місцевими трасами водив свою вантажівку, а й часто здійснював рейси з колгоспними яблуками, овочами, картоплею до Москви, Нижнього Новгорода, Донбасу.
Майже 35 років провів Василь Іванович за кермом і ще більше десяти літ трудився на Ков’язькому ХПП слюсарем, сушильним майстром, теж увесь час із технікою. Та покликанням його все одно залишалися автомобілі. Починав він за кермом полуторки, пізніше водив ЗІС-150, ГАЗ-51. Акуратний в дорожньому рухові й утриманні автомобіля, порядний, доброзичливий, готовий кожному допомогти і на  роботі, і в побуті, він незмінно користувався повагою керівництва й колег у колективі. Шоферська діяльність у 1949 році подарувала Василю Івановичу майбутню дружину. Вона тоді працювала  в новомерчицькому колгоспі, а він возив туди зерно. В злагоді прожили разом майже шість десятиліть, виростили двох дітей, дочекалися онуків. Син теж обрав батькову професію, все життя працював водієм.
Зараз Василь Іванович живе  у Харкові з донькою, онуками і правнуками, оточений їх піклуванням. Та  зв’язків з рідними Ков’ягами не пориває. Цікавиться життям селища, читає районну пресу, влітку приїздить в оселю, яку колись сам і будував. Ще радий би поратися по господарству, бо людина він майстровита. Але здоров’я вже стало слабке. Колись у його руках була сила велика, мотор з машини без сторонньої допомоги виймав. Тепер же руки підводять ветерана. Та все одно не журиться і бадьоро зустрів щойно своє 90-річчя. Вітаємо шановного ювіляра, і нехай його життєвий шлях триває ще довго й щасливо.


Н. ТИТАРЕНКО,
секретар Ков’язької селищної ради.

 

 

Категорія: Ветеранська | Переглядів: 222 | Додав: salal | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: