Головна » 2016 » Лютий » 16 » РУКИ НА ВАГУ ЗОЛОТА (№ 15 від 16 лютого 2016 р.)
17:02
РУКИ НА ВАГУ ЗОЛОТА (№ 15 від 16 лютого 2016 р.)

РУКИ НА ВАГУ ЗОЛОТА

Коли із започаткуванням Дослідного заводу  Фізико-технічного  інституту низьких температур у 1970-х роках формувався його штат, майбутніх заводчан збирали з усьо­го району. Відбирали кращих з кращих працівників інженерних і робітничих професій, висококваліфікованих, відповідальних, надійних. Цього потребувала сер­йозність виробництва, адже ми  виконували замовлення для стратегічно важливих галузей - кріогенної, космічної, де якість у виготовленні продукції мала надважливе значення.
З моменту становлення підприємства, ще  коли навіть не всі цехи були споруджені, почав  працювати у нас і Леонід Сергійович Гнідий - знаний  і шанований у колективі та, мабуть, і в районі токар-слюсар. Його умілість, майстровитість викликали захоплення і в колег, і в керівництва заводу. Недарма ж саме йому доручали  найскладніші,  найвідповідальніші завдання.
Ця майстровитість  у Леоніда Сергійовича потомственна, адже  походить  він  з роду відомих у Валках гончарів.  І хоч сам він ніколи керамікою  не займався, природний  хист все одно проявився в технічній галузі.
Змалку Льоня тягнувся до знань. До школи пішов на два роки раніше за своїх однолітків, та до війни встиг закінчити тільки 4 класи. Працювати  теж почав  рано - в неповні тринадцять. Після того, як його батька - учасника Першої світової  і громадянської  воєн забрала Велика Вітчизняна, хлопчина зостався єдиним чоловіком у сім’ї.  Тож його дядько, знаний  валківський гончар Федір Гнідий взяв його до себе в артіль «Промбудкооп» сезонним  робітником.
Після  семирічки Леонід з мрією про  професію льотчика вступив у Харківську спеціальну школу військово-повітряних сил, де готували майбутніх курсантів. Продовжував потім  навчання у військовому училищі аж у Фрунзе - столиці Киргизії, освоїв два види літаків, але за станом здоров’я мусив з мрією  про небо розпрощатися. Тоді саме почався перехід на реактивну тех­ніку, і вимоги до льотчиків, їх відбір були доволі жорсткі. Далі були служба в армії, технічне училище у Фергані, де Леонід  здобув  фах слюсаря з ремонту і монтажу промислового обладнання. Міг навіть на роботу в Індію потрапити в складі делегації радянських  фахівців, але поїздка не відбулася, бо був ще не одружений. Кілька років працював на ремонтному заводі, який обслуговував уранові рудники в Узбекистані.
Повернувшись  додому у Валки доглядати стареньку маму, Леонід Сергійович продовжував свою трудову  діяльність слюсарем  міжколгоспбуду, де йому довірили як робітнику  з відповідною підготовкою перший у районі багатофункціональний верстат. Виготовляв на ньому деталі для ремонту сільгосптехніки і будівельних робіт. Пізніше слюсарював у колгоспі імені Горького, де виготовляв для ремонту тракторів і комбайнів усе, що можна було  зробити на токарному верстаті. Ще й професію зварника освоїв. За цими спеціальностями працював і в райавтодорі. А вже звідти майстра  «переманили» на ФТІНТ,  беручи до уваги його  технічну освіту і солідний токарсько-слюсарський досвід.
Працівником Леонід Сергійович був дійсно  грамотним, ретельним. Вмів читати креслення, точно розрахувати обробку заготовки, враховуючи  склад сплаву, властивості металу, і бездоганно виточити деталь будь-якої складності. Має багато  трудових відзнак за свою заводську  діяльність, ставав переможцем соцзмагання, був учасником Виставки досягнень народного господарства в Москві, а за креостат - прилад для космічної галузі, при виготовленні якого   виконував основні роботи, одержав орден Трудової Слави.
Після виходу на  заслужений  відпочинок Леонід  Сергійович чесно  і добросовісно з власної  волі відпрацював на рідному підприємстві ще дві п’ятирічки. Трудився б і далі, якби  виробництво на заводі не пішло  на спад. І нинішній занепад ФТІНТу для ветерана - нестихаючий душевний біль.
З дружиною Леонід  Сергійович виховав сина і доньку, дочекався онуків, а нині вже і двоє  правнучат радують дідуся. На пенсії потихеньку займається домашніми справами, невеликим господарством, а зараз чекає весни і початку нового городнього сезону.
Учора, на Стрітення, Леонід Сергійович зустрів своє 85-річчя, хоча аж ніяк не дасиш  йому такого поважного віку. Ми, колеги, вітаємо його з ювілеєм, зичимо здоров’я, добра,  міцності духу і молодості душі.


Є. КУПЕРМАН, 
голова ветеранської організації ДП ДЗ ННЦ ХФТІ НАНУ.

 

Категорія: Ветеранська | Переглядів: 269 | Додав: salal | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: