Головна » 2016 » Вересень » 6 » РІДНОГО КРАЮ ЛІТОПИСЕЦЬ (№ 73 від 6 вересня 2016 року)
17:00
РІДНОГО КРАЮ ЛІТОПИСЕЦЬ (№ 73 від 6 вересня 2016 року)

РІДНОГО КРАЮ ЛІТОПИСЕЦЬ

Про Миколу Матвійовича Желєзняка – історика, журналіста, депутата районної ради кількох скликань, а з 1998-го по 2006-й рік - її голову, можна розповідати, як і спілкуватися з ним, довго і захоплено. Людина він багатогранна, співрозмовник цікавий, ерудований, доброзичливий, має глибокі знання в різних сферах. Та все ж головним його захопленням, справою всього життя завжди залишалась історія. І де б, на якій царині йому не доводилося працювати – державній, комсомольській, газетярській – він перш за все залишався істориком і краєзнавцем, палким патріотом свого району, дослідником, а згодом і літописцем його минувшини.

Відкривати для себе красу рідного краю малий Миколка почав у Добропіллі, мальовничому куточку, де річка Мокрий Мерчик і великі луки підступали до самої батьківської хати. Зараз, щоправда, від тієї краси залишилися тільки спогади, бо сінокісні луки, де місцеві селяни зазвичай випасали худобу і заготовляли сіно, наприкінці 1950-х затопили, створивши великий ставок...
Нелегке повоєнне дитинство у великій, багатодітній родині, навчання в трьох школах – Добропільській, Новомерчицькій, куди учні, старші й молодші, ходили пішки без ніякого підвезення і в осінню грязюку, і в зимові хуртовини, і 108-ій середній у Харкові, бо найближчу десятирічку – Старомерчицьку – реорганізували тоді у восьмирічну. Далі – служба в армії, навчання на історичному факультеті Харківського держуніверситету, майже десятиріччя комсомольської роботи у Валківській середній школі та райкомі комсомолу. В 1969 році Микола Матвійович у числі інших молодих представників Харківщини був делегатом з’їзду ЛКСМУ в Києві.
Окрема і по-своєму знакова, бо дозволила освоїти ще одну професію, сторінка в житті Миколи Матвійовича – робота заступником редактора районної газети «Сільські новини». Вибір саме його на цю посаду був не випадковий, бо, працюючи в державних і комсомольських органах, він тісно співпрацював з пресою. Готуючи публікації не тільки свого професійного спрямування, а й порушуючи значно ширше коло питань, завжди точно відчував, які теми будуть цікаві читачу, і розкривав їх цілком професійно.
Тож із першого дня роботи в редакції він органі­чно влився в колектив, відразу вник в роботу і виконував свої обов’язки бездоганно. В газетярській справі, як і в будь-якій іншій, Миколі Матві­йо­вичу були притаманні зосередженість, грунтовність, коли працював над статтею, його ніщо не могло відволікти, завжди тримав високу планку і своїх матеріалів, і газети в цілому. Відразу ставши душею редакційного колективу, Микола Матвійович до колег, і старших, і молодших, ставився сердечно, по-батьківськи, був надійним, незамінним товаришем, але й досить вимогливим у тому, що стосувалося роботи, завжди дбав про виробничі умови і побут співробітників. Не полишав своєї співпраці з районною газетою Микола Матвійович, працюючи і в органах місцевого самоврядування, від секретаря і заступника голови райвиконкому до голови районної ради.
І увесь цей час, вже скоро півстоліття, Микола Матвійович залишається великим ентузіастом краєзнавства, яким захопився 1969 року. Практично кожну свою відпустку він витрачав на пошуки архівних матеріалів з історії Валкіщини, зібравши таким чином свій власний багатющий архів. На його основі підготував цілу низку краєзнавчих досліджень – «Обереги духовності», «Перлини душі народної», «Провісники революції», «Шляхами народного подвигу», «О, спорт, ти – світ», «Валківщино, ти моя колиска», «Невичерпних джерел криниця», «Найвідоміші зі служителів Феміди», «Валківські Гіппократи», «Валківська МТС та її люди». Всі вони є в бібліотеках і школах райо­ну і допомагають вивченню історичної минувшини краю. Крім того, Микола Матвійович брав  активну участь у підготовці й виданні «Книги пам’яті України» та Книги пам’яті «Чорнобиль», а в 2013-2014 роках видав  книги “Валкі­вське дворянство” та “Валківщина в “божевільному” столітті”.
У 1996 році Миколу Матвійовича обрано головою районного відділення Всеукраїнської спілки краєзнавців (нині Національна спілка краєзнавців України), почесним членом якої він згодом став. За його ініціативи й активної участі проводилися науково-практичні конференції краєзнавців району, присвячені 350-річчю та 360-річчю заснування Валок. У своїй літературно-дослідницькій діяльності не обминув наш славний краєзнавець і власний рід – кілька років тому видав біографічну повість «Вододіли життя», де на основі архівних матеріалів та записів метричних книг Всіхсвятської церкви Старого Мерчика в художній формі прослідкована історія родини Желєзняків з 1638 року до сьогодення.
Разом з дружиною Валентиною Олександрівною, відомим і шанованим у районі лікарем-педіатром, Микола Матвійович гідно виховав сина й доньку. А нині древній рід Желєзняків продовжує нове його покоління – онучок Артемко.
Давно перебуваючи на заслуженому відпочинку, Микола Матвійович продовжує залишатися на бистрині громадського і культурного життя району, для нас усіх – мудрим і авторитетним старшим товаришем, порадником. Не полишає й своєї дослі­дницької діяльності. І сьогодні, в день 70-річчя, щиро вітаємо Миколу Матвійовича з цим  ювілеєм, зичимо доброго здоров’я, нових цікавих краєзнавчих знахідок, натхнення на творчість, і нехай осінь, залишаючись тільки на календарі, ніколи не приходить в його молоду, неспокійну душу.

 

І. Цікало. 

Переглядів: 214 | Додав: salal | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: