Головна » 2015 » Червень » 6 » ПРО ВСЕ, ЩО В ПАМ'ЯТІ І СЕРЦІ (№ 46 від 6 червня 2015 року)
17:00
ПРО ВСЕ, ЩО В ПАМ'ЯТІ І СЕРЦІ (№ 46 від 6 червня 2015 року)

ПРО ВСЕ, ЩО В ПАМ'ЯТІ І СЕРЦІ

Дев’яносто років – це немало навіть  у масштабах країни, а тим більше, якщо йдеться про людське життя. Скільки побачено і пережито всього, скільки роботи перероблено. Ось так і в Ольги Василівни Нагули на довгих гонах років чого тільки не відбувалося. На її особистій історії  позначилися всі вагомі події в державі. Були в її житті голод і війна, і повоєнна відбудова  розтерзаного ворогом господарства, і багаторічна праця в сільському господарстві. І досі все пережите зберігає її пам’ять.
Олине дитинство минуло на Київщині в багатодітній селянській родині. Батьки трудилися одноосібно. Семеро дітей змалку  допомагали їм. Але великих статків ніколи не мали. І зараз Ольга Василівна пам’ятає той час, пам’ятає, як батьків залучали до колгоспу, а за відмову  відібрали корову  й свиню.
Страшною бідою пройшов  по людських долях голод 1933-го. Вимирали цілі села, спустілі, зарослі бур’янами домівки стояли німими свідками людської трагедії. В числі областей, які тоді найбільше постраждали, була Харківська. Отож на державному рівні було  прийнято рішення про переселення на Слобожанщину жителів з Київської області. Їм пропонували на вибір населені пункти для проживання, на новому місці переселенцям виділяли корову і деякий реманент для обробітку землі.
Для родини Олі новим місцем  поселення став Коломак, спустошений страшним голодом. Батьки відразу пішли працювати в колгосп, Оля – до школи. Вчилася охоче, але так склалося, що закінчила тільки шість класів.
Поступово звикали, обживалися і не шкодували, що оселилися в такому гарному, родючому куточку.
Та мирне життя і працю обірвала війна. Пригадує Ольга Василівна, як тієї неділі, 22 червня, в Коломаці, як і зазвичай у вихідні, були народні гуляння, грала музика, люди раділи і веселилися. І раптом з гучномовця прозвучала страшна звістка. А до вечора вже почалася мобілізація на фронт.
І знову горе прийшло в селище – почалися тяжкі часи окупації. Фашисти грабували населення, вчиняли розправи, а молодь вивозили на каторжні роботи до Німеччини. Така лиха доля випала й Олі. На початку 1943 року  потрапила вона в Чехію, де довелося тяжко працювати на фермі. Коли ж туди дійшла звістка про Перемогу, Оля з кількома такими ж працівниками забрала в хазяїна дві корови, запрягла у воза та й поїхала додому. В Польщі їх, щоправда, зупинили й організовано доправили на Україну.
Вдома Ольга недовго спочивала після всіх своїх  поневірянь і вже наступного дня вийшла на роботу в колгосп. Країні був потрібен хліб, треба було  піднімати з руїн господарство, а робочих рук не вистачало.
Згодом зустріла дівчина свою долю - фронтовика  Івана Нагулу. Побравшись з ним, оселилася в Мозолівці. Жили дружно, працювали  завзято. Лелека приніс їм двох синочків.
В нашому колгоспі “Заповіти Ілліча” подружжя Нагул завжди заслужено вважалося  старанними, відповідальними працівниками. Іван Аврамович був одним із кращих  ветеринарів, Ольга Василівна трудилася  в рослинництві – порала городину, працювала на сівалці, доглядала, вибирала, вантажила цукрові буряки. Від правління колгоспу має чимало відзнак. Та головне, що в селі її шанують як хорошу трудівницю і турботливу маму.
На довгій життєвій ниві випали жінці і радощі, і печалі. Вже пішов із життя її чоловік, інвалід війни. А кілька років  тому не стало і старшого сина. Та Ольга Василівна не самотня. Нею опікується молодший син Михайло. Хоч і живе в Харкові, та зараз майже весь час проводить біля старенької матусі, допомагає в усьому, порає господарство. Людина він чуйна, майстровита, нікому з односельців не відмовляє в допомозі – чи поремонтувати щось, чи якусь справу зробити. В селі, та ще й такому, де більшість  населення – пенсіонери, це особливо важливо. За добру вдачу і руки працьовиті шанують мозолівці Михайла Івановича. Радіє за сина Ольга Василівна, тішиться онуками і правнуками. І найбільше її бажання – щоб все в їх житті склалося добре, щоб був мир у нашій державі.
Учора Ольга Василівна  переступила  рубіж свого 90-річчя. Вітаємо її з цією поважною датою, бажаємо здоров’я, активного довголіття, затишку, добра і миру.

 

В. Шатравка,
голова ветеранської організації Сидоренкового.

Переглядів: 216 | Додав: salal | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: