Головна » 2015 » Вересень » 15 » ОСТАННІЙ ФРОНТОВИК СЕЛА (№ 75 від 15 вересня 2015 року)
17:18
ОСТАННІЙ ФРОНТОВИК СЕЛА (№ 75 від 15 вересня 2015 року)

ОСТАННІЙ ФРОНТОВИК СЕЛА

   Час невпинно летить.  Ось уже 72-у річницю визволення району від фашистських загарбників відзначаємо ми нині. Лягають квіти до підніжжя пам’ятників загиблим воїнам, яскраві осінні букети і щирі слова вдячності приносимо ми живим ветеранам. І боляче стискається серце від того, що з кожним роком стає їх все менше. Невблаганно йдуть вони від нас за вічну межу.  На території Черемушнянської сільської ради залишився лише один учасник бойових дій - Василь Петрович Гончаренко. Йому вже багато літ, старі рани болять все сильніше. Тож важко дається фронтовику кожен прожитий день. Та він належить до покоління, чия воля до життя гартувалася воєнними випробуваннями, а отже - тримається.  
   Коли почалася війна, Василь ледь устиг закінчити дев’ять класів. Звісно, що на фронт він не потрапив, хоч і прагнув цього. Восени 1942 року разом з іншими молодими односельцями хлопець був вивезений на примусові роботи до Німеччини. Так склалося, що при розподілі він залишився на території Польщі,  де тяжко працював та голодував. Жив єдиною  мрією - дочекатися визволення, потрапити на фронт, щоб бити ненависного ворога.
   Визволення прийшло на початку 1945-го. Ледь живий від виснаження Василь все ж домігся, щоб його не просто взяли в армію, а відправили на передову. У складі 69-ї армії І-го Білоруського фронту йому довелося брати участь у Вісло-Одерській наступальній операції.
   Закріпившись на західному березі Одера, наші передові підрозділи утримували цей плацдарм до приходу підкріплення.
   Саме під час проведення Вісло-Одерської операції Василь одержав перше бойове хрещення. І хоч досвіду військового практично не мав,  та в  найважчих  ситуаціях показав себе хоробрим бійцем. За мужність і відвагу, проявлені в боях на Одері, був нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня.
  З боями дійшов Василь Гончаренко  майже до Берліна. Та не судилося йому залишити свій автограф на рейхстазі, як  мріяв про те. За 30 кілометрів від фашистської цитаделі, у бою за місто Фюрсттенвальде, він отримав тяжке поранення, потрапив у госпіталь. Там і випало солдату зустріти День Перемоги.
   Після лікування В. Гончаренко не відразу повернувся додому. Ще п’ять років залишався на військовій службі, яку проходив у танковій частині 8-ї армії. І тільки 1950 року демобілізувався, приїхав у Черемушну. Зустріч із рідним селом була радісною і гіркою водночас. Не дочекався Василя  батько - напередодні визволення села його розстріляли поліцаї. А скількох друзів-ровесників не зустрів фронтовик на вулицях села - загинули вони в боях з ворогом.
   У різних господарських сферах працював Василь Петрович після демобілізації. Був провідником на поїздах далекого прямування, продавцем сільського магазину. Та найбільше припала йому до душі робота в сільськогосподарському виробництві. Трудився механізатором у місцевому колгоспі, потім аж до виходу на пенсію - в майстерні тракторної бригади.
    Удвох з дружиною  Вірою виховали вони сина  Олександра і дочку Галину, які подарували їм двох онуків і правнучка. Нині дружини  вже немає поруч, та підтримує батька в усьому, допомагає йому дочка Галина. Часто приїздить вона до нього з Харкова з онуком, всю домашню роботу вони беруть на себе. 
   Цими днями  Василь Петрович зустрів свою дев’яносту осінь. Рідні щиро привітали його, а нині до цих вітань приєднується і вся ветеранська  громада Черемушної, зичить фронтовику міцного здоров’я і миру, триматися і ще не один рік бути поруч із нами, щоб було в кого вчитися мужності і патріотизму нашому молодому поколінню.

 

Н. ЯВДОШЕНКО,
голова ветеранської організації Черемушної.

Категорія: Наша історія | Переглядів: 286 | Додав: salal | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: