Головна » 2015 » Грудень » 19 » НА ПОЛОТНІ ЖИТТЯ - І ЧОРНЕ, І ЧЕРВОНЕ (№ 104 від 19 грудня 2015 року)
17:01
НА ПОЛОТНІ ЖИТТЯ - І ЧОРНЕ, І ЧЕРВОНЕ (№ 104 від 19 грудня 2015 року)

НА ПОЛОТНІ ЖИТТЯ - І ЧОРНЕ, І ЧЕРВОНЕ

Вишивати Марія Герасимівна Слись, знана у нашій сільській громаді трудівниця, завжди любила і вміла пречудово. Невідомо, де брала вона для рукоділля час у своїх  селянських клопотах. Та недарма ж говорять, що для   улюбленої справи знайдуться і час, і сили. От і вона довгими зимовими вечорами чи влітку, впоравшись із денними турботами, брала в руки полотно і голку. І так відпочивала.  Неквапом ведучи мову про своє  життя, старенька, ніби  його ілюструючи, показує свої вишивки краси небаченої  - дивовижні птахи, пломеніючі маки, мальви, троянди. Дбайливо береже й мамині роботи. І ось так, як вона свої рушники, вишивала колись доля її життя червоним і чорним. І не скажеш відразу, якого кольору там було більше...
Дитинство Марії Герасимівни минуло в Заміському. Сім’я була багатодітна, жили, пригадує, незаможно, працювали на землі. Таких родин було  тоді в сільській місцевості чимало. Зовсім сутужно стало, коли в 1930  році помер батько. На руках у матері залишилося четверо малолітніх дітей. А тут ще й велике лихо прийшло в наші села - страшний голод. Пригадує Марія Герасимівна зі сльозами на очах відчай матері, бо нічим  було  нагодувати дітей, а вони плакали і просили хліба. Намагалася якусь одежину   обміняти на харчі, але надовго їх не вистачало.  Від голоду померли братик і сестричка. Другого, трирічного братика, мати  відвезла у Валки, де був дитячий притулок, і просто залишила на вулиці, сподіваючись, що  добрі люди не дадуть дитині померти голодною смертю. Тоді так з відчаю робили багато жінок. Більше свого братика Марійка не бачила і про долю його нічого не знає.
Її саму мама залишила родичам і поїхала в Харків на заробітки. Та голодували тоді всі, і зайвий рот у домі нікого не радував,  отож передавали дівчинку від рідні  до рідні,  доки віддали до притулку. Там врешті й знайшла її мама. Ось так з  великої  сім’ї залишилися вони вдвох.
Згодом оселилися в Тетющиному на  території Баранівської сільради. Там юна Марійка пішла працювати в місцевий  колгосп «Червона балка». Трудилася в основному на польових роботах - сіяла і доглядала цукрові буряки, в  жнива снопи в’язала, молотила ціпом.
Та не забарилася нова біда - війна. Доки пережили фашистську окупацію, розповідає Марія Герасимівна, якого страху натерпілися, яких бідувань. А потім ще й без  даху над  головою зосталися - майже всі хати в селі німці спалили, відступаючи.
І знову працювала Марія Герасимівна в колгоспі - сіяла і полола, худобу порала. Де потрібні були робочі руки,  туди й ішла. Ось такі, як вона, жіночки в простих платтях і хустках, з великим  трудовим ентузіазмом  і руками, які,  здається, вміли все на світі, піднімали з руїн наші села й колгоспи, в ту далеку повоєнну пору закладали основи наступного добробуту. Скільки їх руками перероблено всього, скільки полів сполено, та й не раз.  Так і в  Марії Герасимівни молодість минула із сапкою і незмінною піснею, та й усе життя - на полі і фермі. Неодноразово ставала вона   переможницею в трудовому змаганні, за 40-річну  сумлінну працю в колгоспі має вона чимало відзнак.
Там же в Тетющиному Марія Гераси­мівна мешкає й зараз. Хоч і не зосталося в неї на схилі літ рідні, вона не самотня. Є в неї  надійна помічниця і підтримка - соціальний працівник Наталія Тимофіївна Хащина. Стосунки в них  склалися дуже  теплі, можна сказати -  родинні.  Турбуються  про стареньку і Наталія  Тимофіївна, і її донька Алла. А для бабусі Марії  вони давно стали найріднішими людьми. В її оселі їх старанням завжди затишно, і сама старенька має все необхідне.
Нещодавно Марія Герасимівна  зуст­ріла своє 90-річчя. Всією громадою вітаємо її з ювілеєм. Нехай їй  здоровиться, а осінь життя буде затишною і спокійною. 

А. ШАТРАВКА,
голова ветеранської організації Баранового.

Категорія: Ветеранська | Переглядів: 212 | Додав: salal | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: