Головна » 2015 » Травень » 6 » Найвища нагорода ветерана (№ 37-38 від 07.05.2015 р.)
10:52
Найвища нагорода ветерана (№ 37-38 від 07.05.2015 р.)

Найвища нагорода ветерана

Кожен фронтовик добре знає, як багато значить для солдата вміння швидко зорієнтуватися в будь-якій ситуації, не розгубитися в найбільшій небезпеці. Це вміння не раз рятувало життя і Василю Трифоновичу Михайліченку. Коли почалася війна, на фронт його не взяли, бо був ще неповнолітнім. Свою воєнну біографію розпочав після визволення нашого краю у вересні 1943-го. Короткий курс молодого бійця, і ось він уже - кулеметник взводу, який  проводить розвідку боєм.
Викликати вогонь на себе, щоб одержати дані про дислокацію і сили противника на тій чи іншій ділянці фронту - одне з найнебезпечніших завдань. Та їх підрозділ завжди справлявся з ним. Може тому, що і Василь Трифонович, і його бойові побратими навчилися не думати про страх. Вони просто робили свою важку солдатську роботу. І хоч не всі поверталися із завдання, і ніхто не знав,  для кого наступний рейд може стати останнім, та  всі розуміли - без їх розвідки втрати наших військ будуть набагато більшими.
Воювати Василю Трифоновичу довелося в складі ІІІ-го Українського фронту. З боями він  дійшов до Дніпра, визволяючи на цьому шляху Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ. Далі фронтові дороги його частини пролягли в криворізькому напрямку, південніше Запоріжжя. Потім було форсування Дніпра. І хоч ворог чинив шалений опір і наші війська зазнавали значних втрат, та ніщо вже не  змогло зупинити наступальну ходу нашої армії. В тих боях Василь Трифонович втратив багатьох своїх побратимів. Тож і нині, коли слухає «Пісню про Дніпро», на очі набігає скупа солдатська сльоза...
Залишилися в пам’яті фронтовика і бої на річці Інгулець, і наступ на миколаївсько-одеському напрямку. Визволивши південь України і  частину Молдавії, їх війська просунулися до Дністра. Важливою віхою у фронтовій біографії Василя Трифоновича стала Яссо-Кишинівська операція, в результаті якої наші війська повністю визволили Молдавію.
Потім були визволення Польщі, Угорщини. Особливо запам’яталися ветерану бої на озері Балатон. Там він одержав контузію. І хоч була вона важкою, все ж залишився в строю. Дуже вже хотілося йому, як і кожному солдату, дійти до Берліна, переможцем увійти в цю ворожу цитадель. І бажання Василя Трифоновича здійснилося - війну він закінчив у Берліні.
Після Перемоги ще два роки ніс військову службу на території Німеччини. Пригадує, якими нескінченними вони здалися йому,  як мріяв швидше знову ступити на рідну землю. Дочекався звільнення в запас аж  1947 року. Повернувся додому, в село Мірошниківку Коломацького району. Одружився, і невдовзі сім’я переїхала в сусідній Чутівський район Полтавської області. Удвох з дружиною працювали в колгоспі на фермі: Віра Федорівна - телятницею, він - фуражиром. За сумлінність і безвідмовність у роботі обох щиро шанували в колективі. Віра Федорівна нагороджувалася медалями ВДНГ, фото Василя Трифоновича не раз  заносилося на Дошку пошани. У мирі й злагоді вони прожили 61 рік.  Нині дружина вже померла, а Василь Трифонович живе в сім’ї дочки в Сніжкові. Останній рік важко хворіє, та піклування рідних допомагає йому триматися. Особливо любить онучок - десятикласницю Даяну та студентку Ірму. Коли вони були малими, співав їм пісень, які сам для них і складав. А для дівчаток Василь Трифонович - не просто турботливий дідусь, а людина з легенди. У нього вони вчаться життєвої мудрості, стійкості і безмежної любові до рідної землі. Для ветерана ж це - найбільша радість і найвища нагорода. Адже не кожному дано прожити так, щоб ним пишалися і діти, і онуки.

В. ЄВТУШЕНКО.

Переглядів: 226 | Додав: salal | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: