Головна » 2015 » Червень » 20 » ЛІКАР ГАРТУ ФРОНТОВОГО (№ 50 від 20 червня 2015 року)
17:02
ЛІКАР ГАРТУ ФРОНТОВОГО (№ 50 від 20 червня 2015 року)

ЛІКАР ГАРТУ ФРОНТОВОГО

Валківщина може пишатися тим, що в медичних закладах району свого часу працювало  троє Заслужених лікарів України - Дмитро Іванов, Катерина Рашевська та Семен Посяда. Саме цього року виповнюється 65 літ відтоді, як це звання було присвоєне С.Д. Посяді. Дуже хочеться, щоб валківчани більше знали про цю шановану людину, яка все своє трудове життя стояла на варті  здоров’я співвітчизників.

Народився Семен Дмитрович 1896 року на Полтавщині в багатодітній селянській сім’ї. Закінчив 1916 року Богодухівську  гімназію, а 1923 року - медичний факультет Харківського університету. Працював до війни головним лікарем у районних лікарнях Харківщини.

У воєнні роки був провідним хірургом польового пересувного госпіталю №2252, зробив понад 15 тисяч операцій. Фронтові  дороги його пролягли не лише рідним краєм, а й Румунією, Угорщиною, Чехословаччиною.

За проявлену під час порятунку поранених мужність Семен Дмитрович нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни І ст., медаллю «За відвагу» та іншими відзнаками.

Після війни, з 1947-го по 1951 рік, С.Д. Посяда був головним лікарем і хірургом Великобурлуцької районної лікарні. Саме працюючи тут, він одержав звання Заслуженого лікаря УРСР.

Добре пам’ятає той період життя лікаря Микола Данилович Ліман, який працював на той час старшим бухгалтером Великобурлуцького райо­нного відділу охорони здоров’я і товаришував із Семеном Дмитровичем. Ось що він розповів: «При районній лікарні було службове приміщення для лікарів, де Семен Дмитрович і оселився. Він багато зробив для  відновлення двоповерхової будівлі Великобурлуцької лікарні, що дало можливість розгорнути у відновленій будівлі 65 ліжок для госпіталізації хворих».

Робочий день у Семена Дмитровича розпочинався на світанку. Працював він по 18 годин на добу. Не любив застіль із друзями, але мав два улюблених заняття. Біля свого будинку тримав кілька  вуликів із бджолосім’ями, а ще - дуже любив коней, тримав їх у конюшні лікарні. Бувало, що обмінював породистих коней у циган, за що отримував зауваження від керівництва району. Вечори він проводив на конюшні. Просив конюха запрягти в «лінійку» улюбленого коня і прогулювався на ній вздовж лісового масиву.

У 1955 році  С.Д. Посяда за призначенням потрапив до Валок. Тут працював головним лікарем районної лікарні, а також очолив хірургічне відділення. Микола Данилович Ліман 1962 року  теж був переведений у Валки на посаду завідуючого райфінвідділом, тож друзі знову зустрілися, у них були теплі, щирі стосунки, як у батька із сином.

Як згадують усі, хто знав С.Д. Посяду, це був безкінечно відданий своїй професії фахівець. Прооперувавши хворого, вдень і вночі відвідував його, буквально виходжував.  За досягнення в праці він нагороджений   орденом Леніна.

Семен Дмитрович був одружений, мав доньку. Жив у Валках по вул. Пушкіна, навпроти хірургічного відділення лікарні, тож і після роботи при першій же потребі поспішав до відділення.  Вечорами любив прогулюватися  вулицею з вівчаркою. Не полишав і свого улюбленого заняття  - тримав на Катричівці пасіку.

Вийшовши на пенсію, деякий час  очолював фізіотерапевтичне відділення лікарні і встиг удосконалити його - завіз лікувальні грязі із Слов’янська, зробив добудову. Як згадує Світлана Андріївна  Богодюк, С.Д. Посяда був уважною, доброю людиною, знаючим, вимогливим лікарем. Від медичного персоналу вимагав, щоб до пацієнта ставилися з повагою, називали тільки по імені і по батькові. Семен Дмитрович завжди допомагав своїм колегам у різних життєвих ситуаціях - і порадою, і ділом. Його поважали й любили всі.

Та вік і пережите  брали своє. У нього почав швидко розвиватися склероз судин головного мозку. Невдовзі С.Д. Посяда зліг і помер. Поховали його 22 квітня 1975 року. На похороні було багато людей, приїжджала донька, яка жила в Москві.

У спогадах  валківчан Семен Дмитрович залишився людиною надзвичайно інтелігентною, відданою своїй справі, за його вже керування в лікарні був ідеальний порядок. Прикро тільки, що більшість тих, хто знав його, вже пішли з життя, а інші - люди похилого віку. Тож нікому нині доглянути могилу Заслуженого лікаря на Рогозівському кладовищі. І стоїть вона занедбана, як докір усім нам...

 

Л. ВІЛЬХІВСЬКА, 
науковий співробітник Валківського краєзнавчого музею.

Переглядів: 260 | Додав: salal | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: