Головна » 2015 » Листопад » 24 » ​ЇЙ ПРАВНУКИ СТАРІТИ НЕ ДАЮТЬ (№ 97 від 24 листопада 2015 року)
17:07
​ЇЙ ПРАВНУКИ СТАРІТИ НЕ ДАЮТЬ (№ 97 від 24 листопада 2015 року)

ЇЙ ПРАВНУКИ СТАРІТИ НЕ ДАЮТЬ

Все менше й менше залишається серед нас тих, на чию долю випало пережити і Голодомор, і страхіття війни, і труднощі післявоєнної відбудови. Їх спогади - то живі сторінки історії нашого народу, тож так важливо зберегти ці свідчення і для майбутніх поколінь.
Пелагея Юхимівна Яременко хоча й віку дуже поважного, та добре пам’я­тає всі ті далекі події  минулих літ. Народилася вона 1925 року в багатодітній родині в с. Мізяках. Колективізація, створення сільськогосподарських артілей докорінно змінили життя на селі. Але зміни ті для більшості селян обернулися зубожінням. Ось і велика родина Яременків перебивалася з хліба на воду, на дев’ятьох дітей були одні чоботи. 
Назавжди вкарбувалися в пам’ять Пелагеї Юхимівни і всі жахи 1933-го. Не було тоді в їх селі сім’ї, розповідає жінка, де б хтось не помер від голоду. Гинули і цілими родинами. В їх сім’ї померла маленька сестричка Пелагеї Віра. Всіх інших дітей батькам вдалося якимось дивом врятувати. Найбільше запам’яталися Пелагеї відвари з кропиви - ними та вареним листям і жили з дня в день. 
Ледь пережили голод і почали сяк-так налагоджувати життя, як прийшло нове лихо - війна. Пригадує Пелагея Юхимівна, як їх лісами проходили партизани. Разом з іншими своїми ровесниками носила  шістнадцятилітня  Пелагея їм харчі, одяг, якими ділилися селяни. Під час відступу наших військ не встиг відійти і залишився в тилу ворога радянський воїн. Певний час його переховували і годували баранівці, серед яких була і Пелагея. Якби фашисти дізналися про це, розстріляли б усіх, хто рятував солдата.
На все життя запам’ятала вона той далекий вже тепер вересневий день 1943-го, що приніс нарешті визволення. З яким завзяттям, з якою радістю взялися всі, хто залишився на той час у селі, за відбудову і колгоспу, і своїх зруйнованих осель. Були то в основному жінки й підлітки, та з усією роботою справлялися - і хліб для фронту  вирощували, і своїм господарствам хоч якось лад  давали.
Після Перемоги, коли повернулися в рідне село фронтовики, стало легше. Взагалі, згадує Пелагея Юхимівна, життя тоді постійно змінювалося на краще, це всі бачили і від цього веселіше ставало в кожного на душі, хотілося працювати ще завзятіше. Їй довірили в колгоспі очолити буряківничу ланку. Разом із іншими жінками-трудівницями вирощувала вона  хороші врожаї цукрових буряків.
Добрі зміни прийшли і в особисте життя дівчини. Вона зустріла свою долю, вийшла заміж. Народився син, а потім - і донечка. В ті роки відпустка по догляду за дитиною була зовсім короткою - два місяці. А в полі,  на буряках, відомо,  як працювали тоді - від світанку й до вечірньої зорі. Тому, щоб більше  часу приділяти дітям, довелося Пелагеї змінити роботу.
Влаштувалася санітаркою спершу в сільський медпункт, а невдовзі перейшла на  роботу до залізничної лікарні Люботина. І так уже склалося, що залишилася в цьому колективі на довгі сорок років. За багаторічну сумлінну працю вона має чимало відзнак від керівництва лікарні.
Нині Пелагея Юхимівна вже давно на заслуженому відпочинку. Живе у  великій дружній родині дочки в селі Мізяках, де крім неї - ще вісім чоловік.  У просторому, світлому будинку місця вистачає всім. Рідні з турботою і повагою ставляться до неї. Особливо люблять бабусю четверо правнуків. Усі вони - школярі, завжди охоче розповідають бабусі про шкільні новини, задоволені, що це їй цікаво. А Пелагея Юхимівна переконана, що саме спілкування з наймолодшими членами родини додає їй енергії і життєвої сили. Вона радіє, що рід їх  продовжується, і одного тільки хоче в житті - щоб  юне покоління не знало тих труднощів і незгод, які довелося пережити їй.

А. Шатравка,
голова ветеранської організації Баранового.

Категорія: Ветеранська | Переглядів: 242 | Додав: salal | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: