Головна » 2015 » Жовтень » 31 » І КОЖЕН КЛАС - ЯК ПЕРШИЙ У ЖИТТІ (№ 90 від 31 жовтня 2015 року)
17:00
І КОЖЕН КЛАС - ЯК ПЕРШИЙ У ЖИТТІ (№ 90 від 31 жовтня 2015 року)

І КОЖЕН КЛАС - ЯК ПЕРШИЙ У ЖИТТІ

Нині у виробничій сфері, особливо зарубіжних країн, існує думка, у якої знаходиться немало прихильників - мовляв, не варто працівнику  «засиджуватися» на одному робочому місці, потрібно міняти його через кожні 5-6 років. Та, як на мене, немає нічого поганого в тому, що  людина все свої трудове життя присвятила одній професії, одній установі чи підприємству, накопичила великий досвід, стала висококваліфікованим професіоналом, трудиться на совість і молодшим працівникам набуті знання передає.
У Гонтовому Ярі переконливим прикладом такої відданості обраній справі можна з повним правом вважати Валентину Вікторівну Ус, яка 42 роки поспіль працювала в нашій школі педагогом, а вийшовши на пенсію, ще два десятиліття - кочегаром. Місцева школа була для неї першим і єдиним місцем роботи.
Сюди Валентина Вікторівна одержала призначення учителя початкових класів по закінченні 1954 року педагогічного училища в рідному Куп’янську. Мабуть, нелегко було їй призвичаюватися до нового місця, до сільського побуту. Хоча зустріли її в школі добре, колеги й місцеві жителі допомагали влаштовуватися, ввійти в трудовий ритм. Та й сама Валя ніколи не боялася труднощів, переживши у віці молодшої школярки лихі воєнні роки з фашистською окупацією, голодом, втратами. Згодом удвох з чоловіком побудували власний дім, де виростили двох доньок, вели домашнє господарство.
Професійна діяльність, школа посідали в житті Валентини Вікторівни особливе місце. До педагогіки, до виховання в неї справді неабиякий хист. Вже з того, як вона  організовувала заняття, як навчала першачків читати і писати, виводити палички і гачечки, тримати ручку, а коли їх ще не було - перо, писати, не роблячи в зошиті чорнильних ляпок, сидіти за партою, поводитися на уроках, дотримуватися дисципліни, взагалі - жити в колективі ровесників - з цього усього було видно, що   професію вона обрала за покликом серця. Для своїх маленьких школяриків вона була як мама, терпляча і любляча, ніколи не шкодувала тепла і ласки. Багато уваги приділяла їм і в позаурочний час, на дозвіллі - водила на екскурсії до лісу, ставу і в поле, вчила бачити красу рідного краю, шанувати хліб і селянську працю своїх батьків. Дітям з нею завжди було цікаво.
Та й колеги-педагоги відгукуються про Валентину Вікторівну тільки позитивно. В колективі її цінували за високий професіоналізм і кращі людські якості, за відданість школі й учням, за готовність допомогти й уміле   наставництво для освітянської молоді. Мамину професійну стежку обрала й донька Тетяна, нині учитель української  мови й літератури ліцею імені О.С. Масельського.
Більше десяти  випусків молодших школярів мала Валентина Вікторівна за період своєї освітянської праці. І кожен раз першого вересня йшла до першокласників як уперше - зустрічала, навчала, кожному віддавала частинку свого доброго серця. Не дарма любов і повагу  до своєї першої вчительки учні Валентини Вікторівни зберегли на все життя. Приходячи на зустрічі зі школою через 20, 30, 40 років, наші  випускники, яким Валентина Вікторівна відкривала  дорогу в країну знань, обов’язково її відвідують, з квітами, словами вдячності і пошанування.
Про високу професійну майстерність педагога свідчать її відзнаки - орден «Знак пошани», звання «Відмінник народної освіти України», «Відмінник  освіти СРСР»,  численні грамоти і подяки усіх рівнів до міністерського. Завжди була активною Валентина Вікторівна й у житті нашого села, обиралася депутатом сільської ради. І свої громадські обов’язки виконувала так само відповідально, як і професійні.
І на заслуженому відпочинку Валентина Вікторівна  приходить до рідної школи, спілкується з колегами, учнями, адже там - все її життя, її покликання. А вдома в неї є свої щоденні справи по господарству. І не тому, що хтось її зобов’язує, просто не може залишатися без діла. Така вже в неї вдача неспо­кійна. І навіть недуги, які час від часу нагадують про себе, не можуть надовго порушити її усталеного життєвого ритму.
Цими днями Валентина Вікторівна зустріла свій 80-річний ювілей. Всією громадою вітаємо нашого шкільного корифея, зичимо їй здоров’я, добра, і нехай ще багато років залишаються з нею оптимізм і душевний неспокій.

Л. МАТВІЄНКО,
голова ветеранської організації Гонтового Яру.

Категорія: Ветеранська | Переглядів: 192 | Додав: salal | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: