Головна » 2017 » Вересень » 30 » ФРОНТОВИКОМ ПИШАЄТЬСЯ СЕЛО (№ 78 від 30 вересня 2017 року)
17:00
ФРОНТОВИКОМ ПИШАЄТЬСЯ СЕЛО (№ 78 від 30 вересня 2017 року)

ФРОНТОВИКОМ ПИШАЄТЬСЯ СЕЛО

Ветерани війни і праці - люди особливої долі. Для молодших  поколінь вони не тільки вчителі й порадники, а й можуть бути взірцем в усьому, життєвим орієнтиром своєю  силою духу, безмежним життєлюбством і вмінням долати  будь-які труднощі. І варто  цінувати кожну зустріч з цими людьми, кожну можливість для спілкування, адже про пережите ними, все те, чому вони були свідками і що назавжди відклалося в їх пам’я­ті, не дізнаєшся більше ніде. Це - їх особиста історія, що стала частиною історії всього нашого народу.

Представник того героїчного покоління живе і у нас в Огульцях - Михайло Андрійович Голос, останній фронтовик села. Дитинство і юність  його  минули далеко  від Слобожанщини - в Могильовській області Білорусії. Підлітком пережив воєнне лихоліття, коли Білорусія так само, як і Україна, зазнала величезних втрат і руйнувань. Дуже шкодував Михайло, що в 1941-у його за віком  не взяли воювати. Та й хто  з його  ровесників не рвався тоді в бій? Нарешті у 1944 році, після звільнення рідних місць, Михайла теж мобілізували. Але на фронт він знову не потрапив, його направили в школу  саперів, після закінчення якої  хлопець у складі саперного  полку відновлював зруйновані мости, розміновував території. На  полях, дорогах, берегах  водойм, у містах і селах після боїв, арт­обстрілів і бомбувань залишалася ще сила-силенна  різної  вибухівки і боєприпасів, і завданням саперів було якнайшвидше  очистити ці території від  смертоносних предметів для мирного життя. 
Та все ж Михайлу Андрійовичу  випало  побувати в боях -  вже після Перемоги, на далекосхідних рубежах. Його військова частина брала участь  у воєнних діях з Японією в серпні 1945-го. Виснажливі піші марші монгольськими степами і пустелями, запеклі, з відчайдушним опором противника бої,  втрата фронтових побратимів - усе це ветеран і нині пам’ятає, мов пережите зовсім недавно. Та нетривала, але кровопролитна війна залишила йому не тільки  спогади і бойові відзнаки, а й тяжке поранення, після якого  він став інвалідом.
Додому з армії Михайло Андрійович повернувся 1951 року. Одружився з гарною дівчиною, став працювати начальником караулу в пожежній частині. Через  10 років родина Голосів, уже маючи  трьох дітей, за побутовими обставинами  оселилася в наших  краях, у Мірошниківці, нині Коломацького  району. Працювати подружжя стало в місцевому колгоспі. Довго звикати до  сільського  побуту, праці на землі Михайлу Андрійовичу не довелося, бо й виріс у селі. З будь-якою роботою  і в колгоспі, і в домашньому господарстві залюбки справлявся. Та з усіх селянських справ найбільше  до душі йому була косовиця. Для Михайла Андрійовича це було справжнє священнодійство. Чекав сінокісної пори завжди з особливим настроєм, готувався, сам клепав і лаштував косу і в поле виходив, як на свято. Дуже любив соковитий запах скошених  трав, шелест  стиглих хлібів, спів польового птаства, простір, все  багатство  землі й серцем відчував його. Коса в руках  Михайла Андрійовича звучала наче пісня - дзвінко, широко, покоси лягали рівно, акуратно. Часто, вже й коли він на пенсії був, його  запрошували в колгосп на жнива - обкошувати  поля, косити  хліба на важкодоступних  для комбайна ділянках. І працював він там з великим задоволенням.
В Огульцях Михайло  Андрійович з дружиною оселився вже на схилі літ, у доньки Світлани. І швидко здобув прихильність і повагу сільської  громади своєю працелюбністю, приязною, відкритою  вдачею, всім своїм великим трудовим життя. А ми пишаємося, що живе у нас така чудова людина - воїн і трудівник. І нині всією громадою щиро  вітаємо Михайла  Андрійовича з 90-літтям, яке він  зустрів нещодавно, зичимо  йому добра, благополуччя, бадьорості і ще багато  світлих днів у  оточенні його  великої родини.

 

Р. КОТЛЯР,
голова ветеранської  орга­нізації  Огульців.

 

Переглядів: 36 | Додав: salal | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: