Головна » 2017 » Травень » 6 » ФРОНТОВИЙ ЛІТОПИС ВИЗВОЛИТЕЛЯ (№ 36-37 від 6 травня 2017 року)
17:00
ФРОНТОВИЙ ЛІТОПИС ВИЗВОЛИТЕЛЯ (№ 36-37 від 6 травня 2017 року)

ФРОНТОВИЙ ЛІТОПИС ВИЗВОЛИТЕЛЯ

Історія Другої світової  - це не тільки значимі, вирішальні битви і безліч щоденних боїв. Це ще й життя мільйонів  її учасників, кожне з яких  стало  рядком, сторінкою цієї історії. Житель Кантакузового Микола Семенович Сук свій фронтовий літопис писав з першого  до останнього  дня війни, пройшовши її вогненними верстами не тільки рідну  Україну, а й кілька європейських країн.
Війна застала його в Брестській області, де він  проходив  строкову службу. І на світанку 22 червня йому разом з такими ж, як і він, курсантами танкової роти 17-го  механізованого  корпусу випало одними з перших протистояти  ворогу. Добу утримували вони оборону під бомбуваннями і шквальним вогнем противника, а потім мусили відступити. Той перший бій, який для багатьох  курсантів став і останнім, перші втрати товаришів на все життя зосталися в пам’яті Миколи Семеновича, хоча опісля були в нього бої й тяжчі, і кровопролитніші.
Був відступ до Могильова і далі в тил, бій під Великими Луками, який мало  не став для нього останнім, бо  зазнав там  тяжкого  поранення і контузії. Після госпіталю, ще не до кінця одужавши, брав учать  у обороні Москви. Воював там у піхоті, в підрозділі розвідки. П’ять  разів ходив у ворожий тил по «язика», потім - знову поранення, госпіталь.
Після лікування, зважаючи на його довоєнну підготовку і спеціальність танкіста, командування направило Миколу в Саратівське танкове училище - грамотних офіцерів фронту гостро  не вистачало. Бойовий досвід допоміг молодому бійцеві опанувати прискорений  курс. І вже лейтенантом, командиром новенького Т-34, одержаного  прямо  на заводі, Микола Сук був призначений у 18-ий танковий корпус  прориву ІІІ Українського фронту.
Підрозділ Миколи Семеновича зазвичай направляли туди, де була потрібна термінова вогнева підтримка піхоти, тож  побував він зі своїм екіпажем у  найзапекліших  боях, був учасником Яссько-Кишинівської  наступальної операції, визволяв Західну Україну, Болгарію, Румунію, Югославію... Під час визволення Угорщини тричі горів у танку, а за звільнення Будапешта був нагороджений медаллю «За відвагу». Незабаром до бойових нагород молодого  лейтенанта додалася медаль «За взяття Відня». Саме там, у столиці Австрії, зустрів і довгожданий, в боях вистражданий день Перемоги. І зараз пам’ятає  ветеран сонячний  ранок 9 травня, коли  командир оголосив їм про  капітуляцію  фашистської  Німеччини, і ту безмежну, ні з чим не зрівнянну радість, яка охопила всіх однополчан.
По війні танковий корпус Миколи  Семеновича рік перебував у австрійському місті  Брук. Його  населення тепло  ставилося до  визволителів, а у Миколи  Семеновича  залишилося кілька знімків з місцевими жителями на згадку про той час.

Після демобілізації 1947 року повернувся в рідне село, де його чекали  старенька  мама і сестри, відбудовував зруйнований колгосп. Голова правління, теж фронтовик, заступником якого  обрали Миколу Семеновича, часто хворів, тож усі виробничі клопоти лягли на плечі вчорашнього танкіста.  Після об’єднання господарства із сніжківським  «Більшовиком» працював там на відповідальних  посадах, найдовше - більше 20 років - трудився завідуючим свинофермою.
За роки  керівництва Миколи Семеновича свиноферма заслужено вважалася однією з кращих у районі, там постійно одержували  високі показники приростів на відгодівлі поголів’я, збереження молодняка, за досвідом туди приїздили колеги з інших  областей. За сумлінну працю М.С. Сук відзначений високими нагородами - орденом «Знак пошани», медаллю «За трудову доблесть». У мирній праці, як  і колись у боях, завжди залишався на передньому краї.
У Кантакузовому Микола Семенович мешкає й досі, як і замолоду, щиро  шанований односельцями. Там же кілька місяців тому зустрів своє 95-річчя. А нещодавно  надіслав листа до редакції, в якому поділився спогадами про своє велике трудове і фронтове життя, роздумами про наше  сьогодення, з гордістю розповів про свою родину, висловив вдячність за піклування рідним, сусідам, особливо племіннику В.С. Клочку і соціальному працівнику Н.В. Стаднік.
«Маю сина, дочку, чотирьох онуків, - пише  ветеран. - Дуже їх люблю, особливо внучку Юлю. Вона мені народила правнучка Михайлика. Мені вже 95 років, а хочеться ще пожити, щоб зіграти  з правнучком у футбол, перевірити Михайлика на «міцність...»  Звертається Микола Семенович і до нинішнього  молодого покоління, просить шанувати літніх  людей - для  них це  найкращі ліки. А ще, з огляду на нинішній неспокій у світі й країні, просить ветеран усіх опам’ятатися й об’єднатися в єдиному братстві. І ці слова - неначе заповідь нам від сивочолого фронтовика, який знає справжню ціну життю і миру.

 

Від редакції: висловлюємо вдячність  за допомогу в підготовці публікацій про фронтовиків керівникам ветеранських  організацій Сидоренкового і Сніжкова В.М. Шатравці та Н.О. Холод і соціальному працівнику Н.В. Стаднік.
 

Переглядів: 91 | Додав: salal | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: