Головна » 2015 » Травень » 6 » Цей день він наближав, як міг (№ 37-38 від 07.05.2015 р.)
10:59
Цей день він наближав, як міг (№ 37-38 від 07.05.2015 р.)

Цей день він наближав, як міг

Нинішня весна для Михайла Федоровича Борща з Очеретового - дев’яносто шоста. Вік дуже поважний, до того ж і  жорсткий наступ хвороб  доводиться витримувати старому солдату. Тож не може він вже прийти 9 Травня до пам’ятника загиблим воїнам, вклонитися  й покласти квіти, поділитися спогадами  з односельцями про те, як воював.
А розповісти йому є про що. Майже  десять років віддав М.Ф. Борщ військовій службі. Призвали його до лав Червоної Армії далекого 1939-го.  Служити випало сільському хлопцеві в Ленінграді. Обов’язок солдатський виконував бездоганно. Коли вже мав звільнятися в запас, почалася війна. Його 225-й конвойний полк залишили в місті для підтримання там порядку та для боротьби з диверсійними групами. Михайло Борщ був старшиною роти. Його роті доводилося часто вступати в бій з відмінно навченими і до зубів озброєними диверсантами. Нелегко було знешкоджувати їх, та бійці робили це вміло, професійно, за що  не раз отримували відзнаки командування. 
Блокадне місто жило важким життя, і всі труднощі, голод і холод тих 872-х днів облоги разом із ленінградцями довелося пережити й захисникам. Михайло Федорович зі своїми бойовими товаришами не лише вів боротьбу із диверсантами. Дуже часто їх рота брала участь в оборонних боях. Як правило, це траплялося тоді, коли на якійсь із ділянок оборони виникала особливо скрутна ситуація. Солдати, що тримали оборону, знали - якщо на підмогу приходять бійці 225-го конвойного полку, фашистам не просунутися вперед ні на крок.
Чимало його однополчан загинуло в тих жорстоких боях. Йому пощастило - він вижив. Та спогади про ті страшні випробування і через сім десятиліть ятрять душу, приходять у сни. Хоча частіше він згадує навіть не бої,  не нічні бомбардування, не боротьбу з диверсантами, а безкінечні черги за водою до ополонок на Неві, черги за хлібом. Згадує, як  падали на замерзлих вулицях люди, не донісши додому бідончик з водою, падали і вже не підводилися... Пам’ятає, як боліла душа за всіх, хто залишився в місті, як хотілося їм допомогти. Поділитися з ними чимось не мали змоги, бо самі були на останній межі виснаження. Єдине, що могли - до останнього подиху захищати це місто.  І бійці не шкодували для цього свого життя. 
Мужність і незламність ротного старшини Михайла Борща відзначена бойовими солдатськими нагородами - медалями «За відвагу», «За оборону Ленінграда».
Ще три роки після Перемоги М.Ф. Борщ перебував на військовій службі, свої навички і бойовий досвід передавав молодим солдатам. А потім, після звільнення в запас, повернувся додому, в рідне Очеретове. Спершу працював секретарем Сидоренківської сільради, згодом - обліковцем у Лозоватському відділку радгоспу  сусіднього Чутівського району. Любив техніку, тож закінчив заочне відділення Красноградського технікуму механізації сільського господарства і потім аж до  пенсії працював інженером-механіком у тій же Лозоватці. Сумлінною працею заслужив шану людей. 
Нині  Михайло Федорович вже давно на заслуженому  відпочинку. Живе удвох з дочкою, яка допомагає йому у всьому. Шану й повагу відчуває і від односельців, які сьогодні, вітаючи його зі святом, щиро бажають ветерану здоров’я і мирного неба.


В. ШАТРАВКА,
голова ветеранської організації Сидоренкового

Переглядів: 240 | Додав: salal | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: