Головна » 2015 » Липень » 14 » ДОРОГА, МРІЯНА РОКАМИ (№ 57 від 14 липня 2015 року)
17:08
ДОРОГА, МРІЯНА РОКАМИ (№ 57 від 14 липня 2015 року)

ДОРОГА, МРІЯНА РОКАМИ

Невідомо, чи підраховував хтось коли-небудь, яку відстань проїжджає за своє життя  пересічний пасажир громадського транспорту. Якщо ж це водій, який провів за кермом не один десяток років, відстань, яку він «намотав на колеса»  за всю свою трудову діяльність, слід обчислювати сотнями тисяч кілометрів. Ось так і у ветерана Валківського автотранспортного підприємства Євгенія Олександровича Уроніча, якщо скласти всі кілометри, які він  проїхав за більше ніж 30 літ своєї шоферської праці, маршрут вийде без кінця-краю.

Мало хто вже пам’ятає, що оселився в  нашому місті Євгеній Олександрович півстоліття тому, настільки за цей час він тут міцно вкорінився, зріднившись з валківською громадою. А родом він із білоруської глибинки. Його рідне село Хорева загубилося в лісах недалеко від Бреста. Отож, коли в червні 1941-го почалася війна, та місцевість була окупована фашистами однією з перших.

Добре запам’ятав шестирічний  Женя, як ворожа авіація розбомбила  військовий аеродром недалеко від села, як вступали в село німці, і їх гарнізон розміщувався в двоповерховій  сільській школі. Великих руйнувань і бідувань село не зазнало. Німецький комендант, пригадує Євгеній Олександрович, до місцевих жителів ставився поблажливо - не знущався, не допускав каральних акцій і грабежів. А коли наді­йшов наказ німецького командування при відступі все  на нашій території дощенту  знищувати, комендант звелів солдатам спалити стоги сіна на болоті, а хати не чіпати. Так село вціліло.

Ріс Женя роботящим, старанним, як старший з чотирьох дітей був першим помічником у батьків. Змалку вабила його тех­ніка. Та втілити в життя своє захоплення і здобути технічний фах хлопцеві вдалося тільки під час служби в армії, де він закі­нчив курси шоферів. Додому в село повернувся, вже маючи професію, кілька років водив машину в місцевому колгоспі.

На початку 1960-х було оголошено набір вільнонайманих працівників для роботи в розташуванні обмеженого контингенту радянських військ у НДР. Поїхав працювати за контрактом і Євгеній, одержав призначення водія у військовий госпіталь. Там і зустрів свою обраницю - свою кохану Шурочку з Минківки, яка теж працювала вільнонайманою. Там же, в Німеччині, побралися, там народилася їх донька. І коли в обох закі­нчився контракт, оселилися у Валках. Ще під час армійської служби на Житомирщині Євгенію припала до душі Україна, і коли випала нагода, не вагаючись, обрав для подальшого проживання батьківщину дружини.

Працювати тут Євгеній Олександрович прийшов у автотранспортне підприємство, почав з вантажівки. Далі одержав автобус і майже  10 років був зайнятий на пасажирських перевезеннях районних і міжміських маршрутів. Як людина не місцева район спочатку не знав, та, маючи чудову пам’ять і спостережливість, автодороги вивчив швидко, і без проблем водив автобус сільськими дорогами, у Харків, Нову Водолагу, Коломак.

Згодом за станом здоров’я Євгенія Олександровича перевели працювати інспектором з кадрів. Але кабінетна робота була  не для нього. Дорога, автомобілі - ось було його покликання, і через кілька років Євгеній Олександрович повернувся за кермо тепер уже таксі.

Багато валківчан старшого віку і жителів району ще пам’ятають завжди спокійного, врівноваженого, доброзичливого й уважного до пасажирів, бездоганно дисциплінованого на дорозі водія Уроніча. Пам’ятають і колеги-автомобілісти, для яких він завжди був наді­йним товаришем, для молоді - наставником, знаючим і авторитетним.

Неодноразово Євгеній Олександрович ставав переможцем трудового змагання. Його сумлінна багаторічна праця відзначена численними нагородами, у тому числі грамотами Міністерства автотранспорту і шосейних доріг УРСР. За прикладом батька син Сергій обрав собі фах хоч і не водія, та пов’язаний  із шляхами - зараз працює в райавтодорі.

В АТП-16341 Євгеній Олександрович був усіма шанованим, умілим во­дієм. Вдома ж він завжди залишався хорошим господарем, турботливим, люблячим чоловіком і батьком, а тепер він уже дідусь двох онуків і правнучка. Його майстровиті, з дитинства роботящі руки впораються з будь-якою справою - чи  щось технічне поремонтувати, чи город і домашню живність доглянути. Людина  він все життя дуже скромна, чуйна  і добра, на допомогу готовий прийти кожному, хто б не звернувся - знайде і час, і сили.

Завтра у Євгенія Олександровича важливий і урочистий день - йому виповнюється 80. Щиро вітаємо нашого шановного ювіляра, бажаємо активного довголіття, бадьо­рості, і нехай його життєва дорога продовжується в мирі і благополуччі.

М. КОТЛЯР, 
голова ветеранської організації АТП-16341.

Категорія: Наші земляки | Переглядів: 219 | Додав: salal | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: