Головна » 2015 » Червень » 27 » ВАЛКИ ВЖЕ БЕЗ ЛЕНІНА (№ 52/53 від 27 червня 2015 року)
17:00
ВАЛКИ ВЖЕ БЕЗ ЛЕНІНА (№ 52/53 від 27 червня 2015 року)

ВАЛКИ ВЖЕ БЕЗ ЛЕНІНА

Недільний ранок 21 червня приготував валківчанам новину – на центральній площі міста вони не побачили звичного і, здавалося, невід’ємного її атрибута – пам’ятника Леніну. Від важкої, масивної постаті на постаменті залишилася тільки нижня частина тулуба. Все інше, звалене невідомо ким, лежало поруч.

Сказати, що подія ця  викликала великий резонанс, було б, напевно, перебільшенням. Але і без уваги  валківчани її не залишили. Весь ранок сюди підходили перехожі, дивилися, обмінювалися думками. Ми поцікавилися ставленням людей до того, що сталося. Наводимо кілька відповідей.

·  ·  ·

Вікторія, студентка:

- Я народилася і виросла в незалежній Україні. Ленін для мене і моїх ровесників – далеке минуле. Далеке і недобре. Якби не сталося Жовтневого перевороту, вождем якого був Ленін, Україні не довелося б переживати ні колективізації, ні репресій, ні Голодомору. Уявіть тільки: якби не голод 1933-го, нас, українців, було б зараз на мільйони більше. І Україна, звичайно ж, була б могутнішою, міцнішою державою.

Отож я – за знесення пам’ятника. Тільки все-таки краще було б, щоб знесли його не крадькома, а цивілізовано, як належить.

 ·  ·  ·

Олександр Іванович, ветеран праці:

- Якби від того, що пам’ятник знесуть чи вулицю перейменують, життя наше покращилося – війна закінчилася, підприємства запрацювали і робочі місця з’явилися, економіка почала відроджуватися, то нехай зносять і перейменовують.

Але ж нічого не змінюється на краще. Ну, знесли пам’ятник, то й що? З економіки треба починати, а не з ідеології. Мені особисто байдуже, стоїть той Ленін чи ні, я комуністом не був. Та душа болить, коли згадую, які підприємства в нас у Валках працювали – завод ФТІНТ, швейна фабрика, “Сільгосптехніка”. Виробництво відроджувати треба, людям роботу давати. А пам’ятники – не головне.

 ·  ·  ·

Марія Сергіївна, тимчасово непрацююча:

- Почуття жалю за пам’ятником не відчуваю, хоча свого часу ще встигла вступити до комсомолу, одержати квиток  з профі­лем Леніна. Відтоді  пройшло чимало літ, багато  переосмислено, багато пережито. Переконана – якби  комуністична ідеологія була такою, за яку  себе видавала, люди б не відмовилися від неї. Дуже багато було тоді брехні, і ми всі, хто жив у радянські часи, це знаємо. Але зараз теж важко, не все так однозначно. Та головне – ми навчилися мати свою думку і відстоювати її. Нам би тепер більше  єдності в суспільстві, більше порозуміння. Хтось скаже – мовляв, такі акції, як знесення пам’ятників, єдності не додадуть. І все ж через це нам треба пройти. Назад  вороття  немає, це необхідно зрозуміти всім. І не шкодувати за тінями минулого, вони ніякої ролі в нашому житті не відіграють.

 ·  ·  ·

Олександр, приватний  підприємець:

- Що пам’ятник знесли – добре, але все  потрібно робити  цивілізовано. Є чинний Закон України “Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборону  пропаганди їх символіки”. На підставі цього Закону і треба було демонтувати пам’я­тник. А так – який приклад ми подаємо молоді? Нічого протизаконного не скоєно, то чому це потрібно було робити нічної пори? До речі, дехто  говорить про те, що пам’ятник можна було здати в місцевий краєзнавчий музей. Навіщо? Ні культурної, ні історичної цінності, я вважаю, він не має.

·  ·  ·

Зінаїда Григорівна, пенсіонерка:

- Я вважаю, що пам’ятник Леніну треба було знести. А ось у такий спосіб чи організовано – це вже інше питання. Знести за одне тільки те, що за його волею було зруйновано стільки храмів, знищено стільки духовенства. Мені  розповідали старожили нашої вулиці про те, як комсомольці нищили церкви у Валках, зокрема й ту, що стояла навпроти  друкарні. Не розбирали, а крушили, вилазили на дзвіниці і зі сміхом скидали хрести.

Тоталітарна система змушувала нас  вшановувати  пам’ять того, хто так поглумився над почуттями віруючих. Нині цієї системи вже давно немає, а пам’ятники залишилися. То що – берегти їх і надалі? А ось хоча б невеликого бюста Тараса Шевченка у Валках, на жаль, немає. Не так давно ми відзначали ювілей Кобзаря, а квіти покласти нікуди...

·  ·  ·

Тетяна, працівник соціальної сфери:

- Будь-який пам’ятник - Леніну чи кому б то не було – це, настільки я розумію, майно тієї громади, на території якої він стоїть. Отже, його  руйнуванням завдано  матеріальних збитків громаді. Та й жителів  не завадило б спитати, перш ніж монумент турляти, хочуть вони цього чи ні. А тоді вже зносити цивілізовано. Бо виходить, що наша думка, громади, вже нічого не варта і нікого не цікавить.

Не розумію, що позитивного в руйнуванні пам’ятника і кого це може  порадувати. Можливо, тих людей, які народилися, виросли в радянську епоху, символом якої,  як кажуть, цей пам’ятник був, мали тоді роботу і стабільний заробіток, закінчили вузи, причому за вступ і їх навчання  батьки тоді не платили, як зараз, безплатно одержували медичну допомогу, а не так, як тепер, коли тяжко хворим дітям збираємо гроші на лікування всім  миром. Людей, які нині про всі ці блага чомусь забули або воліють не  згадувати. І не розуміють при цьому чи не хочуть зрозуміти, що минуле – особисте чи цілої країни – не відмінити і з біографії не викреслити. Погане чи хороше, воно вже відбулося, і той, хто від свого минулого відмовляється, забуває, перекреслює, і майбут­нього не має.

Переглядів: 216 | Додав: salal | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: