Головна » 2015 » Червень » 27 » ЇЙ ДО СНАГИ ВОДИТИ ТРАКТОР (№ 52/53 від 27 червня 2015 року)
17:00
ЇЙ ДО СНАГИ ВОДИТИ ТРАКТОР (№ 52/53 від 27 червня 2015 року)

ЇЙ ДО СНАГИ ВОДИТИ ТРАКТОР

Жінка за кермом автомобіля зараз не дивина. Чимало  представниць чарівної статі майстерно справляються з водінням, нічим не поступаються чоловікам, а нерідко виявляються значно дисциплінованішими на дорозі. Інша справа – трактор. Навіть за колгоспних часів, коли в кожному господарстві тракторний    парк налічував десятки машин, керувати ними вважалося чоловічою справою. Та все ж знаходилися дівчата, які  освоювали залізних коней і впевнено виводили їх на поля. До таких технічно налаштованих працівниць належить Антоніна Миколаївна  Воронецька (в дівоцтві Сірик), колись добре знана трактористка не тільки в рідному Благодатному, а й далеко за межами району.

Технічний хист Тоня мала з дитинства. Її батьки працювали в місцевій “Дружбі” на фермі. Мама, як годиться, дояркою, батько – інженером з  трудомістких процесів. І саме його  спеціальність приваблювала доньку. Різні залізячки, двигунчики, механізми – все те, що зазвичай цікавить хлопчаків, були її стихією.  Після уроків, не  вдовольняючись тільки заняттями, часто  пропадала в шкільній майстерні. А закінчивши Благодатненську восьмирічку в 1970 році, Тоня поїхала в Харків, де в профтехучилищі здобула професію токаря.

Потім працювала за спеціальністю на заводі. Але більше чотирьох років метушливого життя в мегаполісі дівчина, яка виросла на сільському привіллі, серед просторих полів, не витримала – повернулася додому  в Благодатне і прийшла  працювати в колгосп. А там саме формували групу молоді для навчання на курсах трактористів-машиністів в учкомбінаті “Ялинка”. Не вагаючись, записалася в цю групу і Тоня Сірик. Разом з нею вирішили підкорювати  залізних коней ще троє благодатненських дівчат – Антоніна Боса, Раїса Супрун та Ірина Коваленко. В подальшому тільки двоє з четвірки -  Тоня Сірик і Рая Супрун – працювали за фахом. Вони так і залишилися колегами і подругами на роботі і в її житті.

Навчатися Тоні дуже подобалося. А коли на практичних заняттях вперше сіла в кабіну трактора, самостійно запустила двигун, то відразу відчула - ось воно, те справжнє діло, яке стане головним у її житті.

По закінченні курсів Антоніна одержала  в колгоспі колісний “Білорус”, який майже на два десятиліття став для неї і місцем роботи, і надійним помічником. Батьків доччин  професійний вибір зовсім не стривожив – вони не тільки не відмовляли її від такої не жіночої справи, а й підтримали, раділи її трудовим успіхам.

А трактористкою Тоня була справді успішною. В основною працювала на міжрядному обробітку  просапних, а в жнива  причіпною жаткою  скошувала зернові у валки, стягувала солому з полів на скиртуванні. Ці виробничі процеси потребують вправності і вміння, і Тоня з ними чудово справлялася, забезпечувала високу якість робіт, постійно перевиконувала планові завдання, відзначалася точ­ністю і ретельністю. Трактор вона відчувала, мабуть, як саму  себе, і він слухався її умілих рук, ніколи не підводив у полі.

За трудові здобутки має Антоніна Миколаївна чимало відзнак. Неодноразово ставала учасницею ВДНГ в Києві і Москві, де теж відзначалася медалями. Представляла  район там  разом з К.Г. Твердохліб. На виставках її знали і поважали – коли звучало ім’я Антоніни Сірик з колгоспу “Дружба” Валківського району, його зустрічали оваціями.

Активною була Тоня і в громадському житті. В райкомі  комсомолу, з яким вона довго співпрацювала, говорили: якби вся сільська  молодь була такою небайдужою і завзятою, як Тоня Сірик, якого розвитку  набуло б тоді село і сільське господарство.

Залишила свого “Білоруса” Антоніна Миколаївна, тільки коли вийшла заміж і стала мамою. Маленька донечка потребувала багато часу і турботи, а на тракторі робочий день не нормований. Антоніна Миколаївна стала працювати художнім керівником у нашому клубі, де в неї проявився ще один хист – організаторський, а співала вона гарно завжди. Кілька років перед виходом  на пенсію працювала ще на фермі телятницею. Можна було б  повернутися в тракторну бригаду, але вільних машин тоді не було, а тіснити когось за кермом вона не хотіла.

Зараз Антоніна Миколаївна живе із сім’єю дочки, займається домашнім господарством. Донька Оксана обрала педагогічну професію. Та підростає в сім’ї онук Артемко, який знає і пишається тим, що його бабуся була трактористкою, і, можливо, колись захоче її наслідувати.

Пишаємося такою славною трудівницею й ми, односельці. І нині всією благодатненською громадою вітаємо Антоніну Миколаївну з ювілеєм, зичимо добра, благополуччя і якнайдовше зберегти душевну молодість і бадьо­рість.

В. Ткаченко,
голова ветеранської організації Благодатного.

Переглядів: 270 | Додав: salal | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: